Ділюсь. Мені в ці безсонні ночі балістик допомогла книжка Рея Бредбері Кульбабове вино. Вона нагадала про світ намацального, буденного, про Машину щастя, яка трапляється з нами кожного дня. Вона повернула вже призабутий смак доторку до «тут і зараз» — місця, де нема балістик і дронів.
Власне, воно так і працює. Висока мета чи завдання має контрастувати з буденністю, жовтими квітами, легким доторком вітерця, замилуванням метеликом і мʼякою травою під ногами.
«Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її». Підкорити себе суворому розпорядку, аби не наражатися на загрози та небезпеки, — великій меті, складним завданням, глибокій аналітиці — значить втратити саме життя. Тобто все те, заради чого та безпека і висока мета. Мета робить тебе вузькораціональним — а це вже інша назва божевілля.
Людина має вірити в драконів
Людина має вірити в драконів. Якихось таких магічних невідомих істот, які живуть за горизонтом пізнаного. В несподіванку, яка приходить попри зусилля, бо так влаштований світ. І найпростіший шлях до драконів — відчувати буденне і пити кульбабове вино. Путін, як і цар Юдеї Ірод Великий чи імператор Риму, боїться боїться несподіванки — драконів чи маленького хлопчика народженого на околицях Вифлеєма.
Кульбабове вино знайомить мету з багатьма шляхами, і вони разом їх досліджують.