Російську забудуть за 20 років. Мовознавець, який удосконалював українську Зеленського, робить прогноз — інтерв'ю НВ
Події26 грудня 2022, 14:43
«Мова — це теж мій кордон», — повторюють співвітчизники після 24 лютого, коли Росія, нехтуючи усіма міжнародними нормами, вчинила масштабний напад на Україну. У відповідь українці проголосили бойкот мові окупантів: чимало співвітчизників принципово перейшли у спілкуванні на українську у побуті та публічному просторі. Так, за даними Соціологічної групи Рейтинг, з початку війни 41% російськомовних та двомовних українців почали частіше говорити українською, з них 24% роблять це постійно. А щоб мову трошки урізноманітнити та розфарбувати, співвітчизники додають до неї нові слова і сталі вирази, надихаючись воєнними перемогами ЗСУ.
НВ поговорив з філологом Олександром Авраменком, який два роки допомагав покращити українську Володимиру Зеленському, про те, як змінилась мова під час війни та чи стануть співвітчизники на 100% україномовними.
— Соціологи порахували, що протягом 2022 року більше половини українців повністю або частково перейшли на спілкування українською. Яких форм це набуває у повсякденному житті?
— Росія зараз зробила все, щоб переважна більшість переоцінили бачення ролі української мови в своєму житті. Мова зараз — це спосіб маркування свій-чужий, чим, до речі, часто користуються бійці на фронті.
Тому сьогодні, замовляючи товар на будь-якому онлайн-ресурсі, дев’ять з десяти магазинів приймають замовлення українською за замовчуванням, раніше ж щастило, якщо переходили на мову співрозмовника.
Або ось ще приклад: міжнародна платформа Duolingo зафіксувала великий інтерес користувачів до вивчення української мови. Тобто мільйони людей цього року свідомо зайшли, завантажили і почали вивчати українську. Можу цей тренд підтвердити і з власного досвіду, оскільки я є автором посібників з вивчення української мови як для шкіл, так і для широкого загалу. Так от попит шалено зріс.
Суспільство навіть в умовах війни вкладає чималі матеріальні ресурси в українську мову. Зросли замовлення майстер-класів, вебінарів і курсів — великі корпорації-монстри хочуть, щоб їхні колективи вивчали українську. Раніше мовою бізнесу в Україні була російська, але нині все інакше. Бізнес — це економіка, що рухає країну і інвестує в мову.
До того ж українська мова стала реагувати на світові порухи і світовий прогрес миттєво. Наприклад, зараз вийшли культові серіали Венздей та Емілі в Парижі, і ми стартували разом з усім світом на Netflix, переглядаючи їх українською. Нагадаю, раніше ми довго чекали на переклад, а зараз є попит на мову, і тому в неї вкладають гроші.
— Чому декому досі важко перейти на українську мову одразу або повністю?
— Цей процес непростий, бо мова спілкування побудована на рефлексах. Коли ми хочемо сказати щось моментально, у нашій свідомості з’являється слово, яке називає це саме щось. А у багатьох людей оте перше слово, що з’являється, — російське. І на ходу миттєво зруйнувати всі рефлекси нереально важко. Це як із зимовим пальто, де ви клали руку у кишеню з одного боку, а коли перевдягли весняну куртку — продовжуєте шукати кишеню на місці, де її тепер нема. Так само і зі словом.
Всім хочеться говорити так, щоб була легкість, швидкість та впевненість живого мовлення, але людина щоразу відчуває ці мовні і психологічні бар'єри. Хтось соромиться говорити, бо не зовсім добре виходить українською. І це все значно гальмує процес, тому він не такий швидкий, але все ж триває. Я впевнений, що років за 20−30 буде зовсім інша картина, з’являться нові покоління, яких батьки вже будуть навчати зовсім інакше, виключно українською і з іншим ставленням до мови.
— Які помилки найчастіше роблять співвітчизники при переході з російської на українську?
— Перше — це так зване «акання». Тобто я маю на увазі вимову — наприклад, «гаварити» чи «работа». Це типова помилка і маркер того, що людина або перекладає, або тільки-но переходить з російської на українську. Другий момент — на лексичному рівні відбувається калькування, тобто прямий переклад з російської на українську. Наприклад, «приймати участь» (замість «брати участь») чи «приймати міри» (замість «вживати заходів»). Так відбувається тому, що ці люди, по-перше, мало читають українською, по-друге, ще погано відчувають мову і, по-трете, не докладають зусиль для її покращення.
— Як за рік повномасштабної війни змінилася українська мова?
— Мова може зазнавати тимчасових змін в часи важких випробувань. Коли триває війна, люди більш напружені, градус емоційності у суспільстві високий, тому в соцмережах, де ми часто спілкуємось, з’являється більше лайливої лексики. Коли буде мирний час і країна повернеться до кращого життя та процвітання, то з часом будуть інші мовні акценти.
Взагалі в українській мові лайливих слів не так вже й багато — найчастіше це назви тварин типу «кобила» чи «свиня» або навколоанальна лексика. Для українців це максимум, а більшість інших лайливих слів — це здебільшого запозичення з тюркської і російської мов.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Ще одна з причин спрощення мови — цифровізація і той факт, що час став бігти швидше. Люди спілкуються не стільки наживо, скільки онлайн. Для написання повідомлень потрібен час, і молодь максимально спрощує його, що, звісно, позначається і на усному мовленні. Але якщо взяти будь-який староукраїнський текст та перекласти його сучасною українською, то новий буде вдвічі меншим за обсягом, аніж старий. Бо слова стали коротшими, це називається розвиток мови.
— Які нові слова та сталі вирази з’явились у 2022-му та які з них мають шанси залишитися з українцями назавжди?
— Мова — живий організм і вона вбирає в себе все нове. Якщо це відбувається органічно і народ підхопив слово інтуїтивно, — воно залишається надовго. Зараз з’явились нові словосполучення, такі як «за поребриком» або «піти за російським кораблем». Чи, наприклад, «аналогов нет» — коли кажуть про щось вигадане, «байрактарити» — нищити ворога, або «за три дні» — нереалістичні плани.
Але тільки частина цих виразів залишаться в мові. Наприклад, як слово «корона»: всі знають, що це символ влади монарха, та через вірус для нас, це назва захворювання. Але мине 10−15 років, і старшокласники не зрозуміють про що мова. Те саме може статися і з «забайрактарити», а отже яка частина таких слів увійде потім в загальний мовний фонд покаже тільки час.
— У 2019 році Кабмін ухвалив нову редакцію українського правопису. Чи можемо сьогодні говорити про те, що він прижився і чи посприяла цьому повномасштабна війна?
— І так, і ні. Направду, він слабо приживається. І тут вся справа в тому, що зміни переважно полягали у появі паралельних варіантів написання — коли можна використовувати стару форму так само, як і нову. Наприклад як «паузу», так і нову «павзу». Більшість дотримується старих форм.
Але що справді вдалося цим правописом узаконити та поширити — це використання фемінітивів. Це дуже помітно по заголовках ЗМІ і в соцмережах, там їх стали вживати значно ширше. А ось середні форми родового відмінка типу «радости», «гордости», «любови», якось слабо засвоюються. Насправді, у 2019-му змін в правописі було не так багато — умовно кажучи це 3% від 100%, тому вони не так помітні. Загалом вважається, що мова сприймає тільки органічне, тому тільки час покаже.
— Чи можемо сподіватися, що в майбутньому країна повністю перейде на спілкування українською?
— Коли пройде війна і емоції вивітряться з часом, то людей, які спілкуються українською, стане значно більше. Важко сказати, чи будуть всі 100% українців говорити українською, але тенденція до цього є. І прецеденти такі в історії теж були: скажімо, чеською мовою ще 100 років тому розмовляло всього 8−12% населення країни, в той час, як переважна більшість спілкувалась німецькою. Сьогодні ж вся Чехія говорить рідною мовою. В Україні відбуваються свої процеси, які прискорюють перехід: події 2004 року, Революція гідності 2014 року і повномасштабна війна нині сприяють поширенню української мови в суспільстві.
Україна, як і більшість країн — національні, тобто коли в країни є одна мова, культура і історія. Чого нема, наприклад, у багатонаціональних Швейцарії чи Канаді
У важкі часи людина повертається до своїх джерел, рідного і заснованого на традиціях. Тому, я думаю, що ми якраз на цьому шляху і рухаємося ним зараз в пришвидшеному темпі.