Найстрашніше слово в економіці повертає собі популярність

Що ж таке стагфляція? Усе просто — це поєднання високої інфляції, сповільнення економічного зростання та підвищеного рівня безробіття. І перші ознаки цього явища вже стають досить помітними в США: інфляція давно перевищує цільовий показник, симптоми сповільнення економічного зростання теж подекуди проявляються, та й ринок праці потрохи охолоджується. Але до останнього часу все начебто було більш-менш під контролем ФРС, який спокійно і впевнено робить свою справу, намагаючись провести американський корабель між Сциллою інфляції та Харибдою економічного спаду, і навіть досягнув у цьому чималих успіхів. Аж поки на сцену не вийшов гросмейстер угод і повелитель швидких рішень, якому дуже кортить змінити устрій глобальної торгівлі і тим самим, на його думку, зробити Америку великою знову.

Не впевнений, що підвищення тарифів на імпорт, якими американський президент активно грається з моменту коронації, допоможе MAGA, але зашкодити точно може. Логіка зовсім не складна: запровадження тарифів неминуче приведе до підвищення цін усередині країни, щоб компенсувати зростання витрат на імпортні складові. За даними ФРС Бостона, недавно оголошене підвищення тарифів на імпорт із Канади, Мексики та Китаю може додати до базової інфляції десь 0.5−0.8%. До того ж, оскільки подорожчання імпорту навряд чи вдасться повністю перекласти на споживача, американським компаніям доведеться пожертвувати якоюсь частиною власних прибутків. Ураховуючи, що постраждалі від американської торгової агресії країни вже почали наносити удари у відповідь, підвищуючи свої власні тарифи, американським компаніям стане набагато складніше експортувати, що, знову ж таки, позначиться на їхніх прибутках, і в підсумку — на економіці США. Погіршення фінансового стану американських компаній рано чи пізно змусить їх розпочати процес скорочення витрат, однією зі складових якого є звільнення персоналу. А якщо додати зусилля Маска і DOGE зі скорочення витрат держсектора та боротьбу з емігрантами, то зростання безробіття — це лише питання часу, і — Voila! — маємо, третю складову стагфляції.

Чому стагфляція це дуже погано? Бо з нею важко боротися. Зазвичай гальмування економіки й охолодження ринку праці «лікується» зниженням облікової ставки. Так було, наприклад, у 2020-му, коли ФРС знизила облікову ставку до нуля, щоб утримати економіку на плаву. Але в той час інфляція становила лише 1.5%, що було суттєво менше цільового показника. Якщо зменшити ставку зараз, коли інфляція вище цільових 2%, то є великий ризик випустити джина з пляшки і повторити епоху Великої інфляції 70-х років минулого століття. До того ж інфляція, що спричинена не підвищенням попиту, а зростанням тарифів, не лікується монетарними методами ФРС.

Чи так уже неминуча стагфляція? Зовсім ні. По-перше, з тарифами не все так однозначно. Попри страшні словесні погрози, президент США продовжує гратися з торговельними партнерами як кішка з мишкою — то підвищить тариф, то відкладе його впровадження, то взагалі відмінить. По-друге, є думка, що введення тарифів — це одноразовий шок, із яким американській економіці вдасться впоратися. По-третє, економіка США все ще продовжує зростати, а боротьба ФРС з інфляцією дає позитивні результати. Як бачите, стагфляція — це ще далеко не очевидний факт, але навіть згадування про неї вже є достатнім приводом для хвилювань. Усе може трапитися досить швидко, адже намагаючись змінити світ і підживити власне его, президент Трамп грається з вогнем, який точно не варто роздмухувати, бо пожежа може розповсюдитися так швидко, що жоден океан не допоможе.

І якщо в Америці стагфляція — це все ще привид, який лише «бродить» та лякає, то в Україні вона набула більш реальних обрисів: інфляція продовжує зростати вже десятий місяць поспіль і зусилля НБУ в боротьбі зі зростанням цін поки що невтішні. Навряд чи варто в усьому звинувачувати центральний банк, адже не в його силах зупинити війну, покращити ситуацію в енергетиці, залатати дірки в бюджеті, збільшити врожайність чи відмінити пропагандистські «тисячі» та «кешбеки». Знову ж таки, мова йде про інфляцію пропозиції та неефективність фіскальної політики, над якими монетарні методи НБУ не владні. Безробіття в Україні продовжує зростати і сягнуло вже 10,5%, хоча дуже ймовірно, що реальні цифри, на відміну від офіційних, суттєво вище. На скільки? Можемо тільки здогадуватися, бо як можна підрахувати рівень безробіття в країні, де ніхто не знає точної кількості мешканців. Показники економічного зростання теж не радують: ефект низької бази для порівняння, що склалася в перші роки війни, уже вичерпався, а без реформ та інвестицій економіка навряд чи почне зростати сама по собі. Та й зупинка фінансової допомоги від США теж матиме болючі наслідки. Звісно, ключовим фактором залишається війна і на неї все можна списати, що, власне, і робиться, але не впевнений, що пошук виправдань — це єдиний і найкращий вихід із ситуації.

А що далі? Не знаю і мені здається, що точної відповіді немає ні в кого — все так крихко і непевно. І, до речі, українська непередбачуваність нічим не гірша за американську. Хоч в цьому не програли! Та й як може бути інакше, коли стратегічні, доленосні, масштабні рішення, що впливають на життя мільйонів, мають чітко виражене емоційне забарвлення і приймаються або одноосібно, або вузьким колом лояльних колег зі специфічними інтересами? Залишається тільки сподіватися, що доля наділила цих майстрів простих рішень геніальними здібностями і чистими душами, що допоможе їм уберегти світ, Україну і нас із вами від лихої долі.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV