Давав інтерв'ю для українського видання. І там, укотре, уже котрий рік, були запитання, які мені таку оскому вже на язиці набили, що…
Аркадію, а як ви вважаєте — ось, біосміття, яке повернулося з війни, звуження кормової бази для олігархату, падіння економіки — у нас тут кажуть, що в Росії після війни буде бунт, — і все інше безглузде нещадне.
У якій бульбашці ви там взагалі живете, друзі?
У сотий раз — у Росії немає жодних передумов ні для революційної ситуації, ні навіть для передреволюційної ситуації. Так добре, як за Путіна, росіяни не жили ніколи. Взагалі ніколи у своїй історії — починаючи від Чингісхана, і закінчуючи Єльциним.
Ну, про це зараз не буду. Я про інше. Проблема не в тому, назріла в Росії якась там ситуація, чи не назріла. Спойлер: ні, взагалі не назріла.
Так добре, як за Путіна, росіяни не жили ніколи
Проблема в іншому. У тому, що: умови — не скажу, для революційної, але — для передреволюційної ситуації склалися в самій Україні.
За пунктами.
1. Програна війна. Ну, тут сперечатися про каву в Ялті за «два-три тижні» максимум, я так вважаю, вже ніхто не буде? Причому, питання навіть не в тому, наскільки вона програна чи не програна в реальності. Питання в тому, наскільки кінцевий результат відповідатиме початковим обіцянкам влади.
Дітей від Арестовича ще хто-небудь хоче?
2. Слабкий уряд Керенського (закреслено) — навіть не слабкий уряд. Це навіть не політична криза. Це навіть не втрата управління, про що я блажив ще з 2019-го, скільки, знову ж таки, на мене лайна тоді було вилито.
Це — відсутність державності. Державність побудувати — знову — так і не вдалося.
Давайте констатувати цей факт. Тому що — ну, знову ж таки, на пальцях.
Ось у вас є перша особа. Ось у вас є друга особа — а хоч би що ви говорили, хоч би як ви вказували на посаду начальника з олівців, Єрмак — це друга особа в державі. Якщо не перша з половиною.
І ось у нього є якийсь мужик, який вивозить валізами долари. Це, як не крути, або третя особа в піраміді. Або друга з половиною.
І ось якщо у вас друга з половиною особа вивозить сотнями мільйонів доларів — а сто мільйонів це просто доведено на цей момент, підтверджено доказами, а там, напевно, більше — американські гроші валізами в Москву — це означає просту річ: держави в Україні немає.
Соррі, це факт.
Є якісь угруповання, які прийшли до влади, якісь схематози, якісь квартали — але це точно не держава.
Далі.
3. Сотні тисяч людей, які повернулися з фронту і почуваються обдуреними, зрадженими, зданими.
Ремарка 1: Ті, хто потрапив у полон у 2022 році, коли було національне піднесення, черги до військкоматів і повна віра в майбутнє, — і повертається додому у 2025 році, — прикиньте, як для них усе це незбагненно?
Те, що за відсутності інформації в камері говорили їм фсбшники, і те, у що вони відмовлялися вірити — чорт забирай, виявилося правдою…
Ремарка 2: Якщо ви думаєте, що хунта, це буде Залужний, то фіг там, хунта — це буде Білецький і права рука його Малюта (Скуратов — прим. NV).
Але це — тема для окремої розмови.
4. Гігантський борг, який не зрозуміло, як його виплачувати взагалі в принципі.
5. Практично знищена економіка і тотальне зубожіння населення. Яке тримається тільки на Вовиній тисячі (закреслено) на траншах Європи.
А тут — дивись пункт перший і другий.
6. І найголовніше. Назрілі невирішені крайні протиріччя в суспільстві.
Це взагалі головний пункт. Тут пояснювати не треба?
7. Ну і як родзинка на торті — відсутність консенсусу в суспільстві про бачення подальшого майбутнього країни.
Я не кажу, що так буде. Це не прогноз. Це ще не катастрофа. Але це — вже сповзання в катастрофу.
І — так. Я не знаю, що робити. Я знав, що робити — у 2019. А тепер у «хоч поржемо» є ж, напевно, якийсь план? Ну, є ж? Так?
Але я кажу, що — це просто еталонні, як за підручником, умови для турбулентності в країні. І вони — вибачте мене, склалися.
Сподіваюся, що вкрай поганого сценарію вдасться уникнути. Українське суспільство завжди вміло дивувати своєю здатністю пройти краєм і, зрештою, не звалитися в безодню. Зробити нормальний вибір у, здавалося б, патовій ситуації. Але. Ось про це мають кричати зараз ваші лідери думок. Ось це зараз має бути з усіх прасок!
Як нам знову виробити стратегію, вирішити всі — гранично складні на цей момент — проблеми, і знову не втратити те, що здобуто вже сотнями тисяч життів!
Ось про це зараз уже має йти мова. Саме це є зараз найважливішим питанням уже сутнісного існування країни. Ось про це суспільство має виробляти свій консенсус. Ось це основні виклики, які стоять зараз перед країною.
Майбутнє не визначено наперед. Немає долі, крім тієї, яку ми творимо для себе самі©.
А не про двадцять вісім пунктів якоїсь там нісенітниці, не про двадцять чотири і не про триста тридцять п’ять. Саме цим має бути забита зараз моя стрічка. А не Вітьковим, Дмитрієвим та іншою лабубіною.
Це так, коротко. Вибачте, прорвало. Але читати всю цю другорядну нісенітницю я вже не можу.
У межах проєкту Журналістика без посередників
Текст публікується з дозволу автора