Стиль перемагає над суттю. Як досягають успіху в українській політиці

«Дизайнерська політика» — це та сама пустота в сенсі браку смислів, але з надмірною присутністю стилю, особистої презентації над сутністю ідеології, іншими словами гегемонія медіа-картинки давно стала головним інструментом політичних комунікацій, особливо під час передвиборчих баталій.

Я спеціально не наводжу приклади таких політиків чи мерів міст, важливо, щоб читач для себе зробив свої власні висновки орієнтуючись на власний досвід.

Хоча з античних часів головним інструментом в політиці була мова, потім вже йшли дії. Там де домінує мова, там буде боротьба мізків та стратегій, але там, де є гегемонія стилю, перемагатиме не програма, але створений медійний образ. В цьому давно в ногу з часом йдуть США, де під час останніх виборів президента «дизайнерська політика» показалась у всій красі.

Не важливо, хто що сказав, важливо, як це виглядало з екранів телебачення. Тому перемагає той, хто краще «закохає в себе», тобто під час передвиборчої кампанії йде боротьба не за уми, а за емоції людей. Саме в цьому розрізі можна оцінити перемогу мерів крупних міст та зміну політичного ландшафту на політичній мапі України після місцевих виборів.

Щоб зрозуміти, чому люди голосують і ставлять на тих, хто продукує більше емоційного контенту, аніж смислового, пояснюється простим і звичайним розчаруванням в тих, на кого була ставка раніше. Це щодо партійних брендів, а от щодо мерів крупних міст — розчарування виборців стосується альтернативних кандидатів, які не змогли задовільнити їх очікування. Інколи це зводилось до вибору між меншим та більшим злом.

Постійне зростання та обмін інформації, відсутність ідеологічних основ політичних партій заважає нам критично сприймати та виділяти потрібну і корисну інформацію з потоку, який ллється щодня через соцмережі та новинні сайти. Як наслідок ми стаємо інертні. Звідси й низька явка на місцевих виборах.

Саме на цьому паразитують політики як особистості, які давно стали центром продукування тих емоцій, що змушують нас голосувати саме за них.

Чужа думка, чужий погляд паразитує і бере гору над нашим світоглядом тоді, коли ми відключаємо критичне мислення.

Джордж Пітчер в книзі The Death of Spin аналізує такі суспільства і пояснює це як не задоволення загальною культурою та тугою за «соціальним ярликом», тобто ідеологією та ієрархічними системами. Автор має на увазі британське суспільство часів Тетчер та Блера, яке можна було описати як «перемога стилю на суттю».

Та й зараз в новинному політичному потоку ми звертаємо увагу не на причинно-наслідкові зв’язки подій, які ми досвідчуємо (баталії довкола Конституційного суду цьому яскравий приклад), але сприймаємо події як доконаний факт того, що показали ЗМІ. А саме: презентацію того, як ми собі маємо представляти події, як цього бажає умовний сірий кардинал або кардинали української політики.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ