Дивіться, хто прийшов. Як європейські ультраправі досягли успіху на виборах до Європарламенту та у чому небезпека для України

В деяких країнах радикали навіть потіснили центристів у владі. Так, у 2022 році партія Брати Італії на чолі з Джорджею Мелоні отримала більшість в італійському парламенті, а ще за рік Партія свободи (PVV) популіста Герта Вілдерса перемогла на виборах у Нідерландах.

Підйом правих у ЄС викликав побоювання спостерігачів через їхні сумнозвісні звʼязки із Росією. За даними американської преси, починаючи із 2014 року Москва таємно перерахувала понад $300 млн іноземним політичним партіям по всьому світу. Раз по раз серед отримувачів коштів спливали європейські ультраправі.

Із початком повномасштабного російського вторгнення в Україну більшість із них переглянули своє ставлення до Москви. Втім у Німеччині, Італії, Болгарії, Угорщині та деяких інших країнах залишилися політсили, які й зараз підспівують диктатору Володимиру Путіну: критикують санкції проти Росії, закликають припинити військову допомогу Україні та її євроінтеграцію.

За попередніми підсумками червневих виборів до Європарламенту, на яких проголосували близько 200 млн громадян 27-ми країн-членів ЄС, ультраправі збільшили частку своїх місць у законодавчому органі блоку із 18% до понад 20%.

Така зміна складу, безумовно, матиме певний уплив, визнає Беатрікс Футак-Кемпбелл, доцент кафедри міжнародних відносин Лейденського університету. Вона, наприклад, може трансформувати порядок денний Європарламенту, наситивши його питаннями, що хвилюють ультраправих. Але через численні ідеологічні розходження представники крайнього правого крила не зможуть обʼєднатися та, наприклад, змінити курс блоку щодо допомоги Україні та санкцій проти РФ.

«Адже війна в Україні стала першим випадком, коли країни-члени ЄС об'єдналися і виступили єдиним фронтом», — підкреслює вона.

Від імені народу, проти еліт

Зростання популярності праворадикалів у Європі почалося ще в 1990-х роках і було повʼязане із прискоренням глобалізації та початком переносу виробництв до Китаю, розповідає Антон Шеховцов, політолог, дослідник звʼязків європейських ультраправих рухів із Кремлем.

Тоді європейський робітничий клас, що традиційно голосував за соціалдемократів, відчув скруту. І крайні праві, зметикувавши, що цю категорію виборців можна мобілізувати виступами проти глобалізації, переманили робітників на свій бік, пояснює експерт.

Фінансова криза 2008 року ще більше підірвала довіру громадян до лівих та центристів. «Вона мала величезний вплив, особливо на робітників і бідніші верстви населення, — підкреслює Футак-Кемпбелл. — По всій Європі люди відчули важкий тягар через заходи жорсткої економії, а ліві й лівоцентристські партії проявили бездіяльність».

Останні й досі не повернули собі вплив, який мали наприкінці минулого століття. Поки вони шукають нову ідеологію та способи зблизитися із виборцями, існуюча політична система працює на ультраправих, констатує дослідниця.

Наступним поштовхом до росту популярності крайніх правих стала так звана міграційна криза 2015−2016 років. Коли кілька мільйонів біженців з Африки та Близького Сходу прибули до Європи, багато хто виявився неготовим до різких демографічних змін. І це додало балів праворадикалам, які й до цього виступали проти масштабної іміграції до ЄС.

У європейських країнах досі відчувається невдоволення мігрантами. «Багатьом набридли іноземці, — ділиться спостереженнями Райхенбек. — Вони кажуть, що іноземцям із їхньою культурою в Австрії не місце».

Ультраправі партії мають різні програми, втім піднімають на щит переважно популістські ідеї та заявляють, що виступають від імені народу проти еліт, формулює Футак-Кемпбелл. Раніше праворадикали часто займали євроскептичну позицію, але після брекзиту помʼякшили своє ставлення до ЄС. Новим обʼєктом критики для них стали заходи з попередження зміни клімату, які вони зображають як забаганку еліт на шкоду простим громадянам.

Зазвичай ультраправі підтримують обмеження іміграції та протекціонізм у торгівлі, а деякі до того ж критикують НАТО й військову допомогу Україні. Вони фокусуються на внутрішніх проблемах і національних інтересах, що допомагає їм апелювати до найрізноманітніших соціальних класів, зауважує Футак-Кемпбелл. В результаті отримують вельми різношерстий електорат, але обʼєднаний відчуттям покинутості й невдоволення системою.

Фермери голосують за них, бо відчувають, що так їхній голос представлений

«Так, [європейські] фермери знають, що ультраправі не погоджуються з усім, у що вони вірять, але при цьому говорять від їхнього імені, — наводить приклад співрозмовниця NV. — Тож фермери голосують за них, бо відчувають, що так їхній голос представлений».

Є й інші мотиви підтримки праворадикалів. Наприклад, на сході Німеччини, де багато хто досі ностальгує по соціалістичним часам, за Альтернативу для Німеччини (AfD) голосують більше, ніж в інших частинах країни, через потяг до сильної руки, вважає Шеховцов. Прихильність до авторитаризму притаманна багатьом європейським праворадикалам, а у AfD ілліберальні ідеї - як то збереження традиційних сімейних цінностей та укріплення силових струтур, навіть закріплені в партійній програмі.

«Майже весь період після Другої світової війни Німеччина була „вакцинована“ проти крайніх правих, — констатує політолог. — І хоча там були деякі партії навіть неофашистського штибу, вони були абсолютно маргінальними й за ними слідкували спецслужби».

Втім нині AfD стала другою за популярністю партією країни. От уже десять років поспіль німецькі праворадикали критикують санкції проти Росії, а після подій лютого 2022 року виступили проти військової допомоги Києву, звинувативши уряд канцлера Олафа Шольца у «ескалації» та «войовничій риториці». У 2023-му західні медіа оприлюднили потенційні докази того, що партія отримувала від Росії фінансування на судове блокування поставок озброєння в Україну.

З 2014 року лідер партії PVV Герт Вілдерс критикував санкції проти Росії

Тим часом, у Нідерландах ледь не третина населення на останніх виборах проголосувала за ультраправу PVV, що нині є частиною правлячої коаліції. В центрі її ідеології - боротьба з мігрантами, протидія ісламізації та євроскептицизм. Ще з 2014 року лідер партії Герт Вілдерс критикував санкції проти Росії, а в своїй нещодавній кампанії закликав припинити відправляти «нашу дефіцитну техніку в Україну».

Популярні крайні праві й у Австрії. Історично склалося, що їхній електорат серед австрійців складає близько 30%, ділиться Шеховцов. Саме такий відсоток голосів пророкують партії FPÖ на парламентських виборах у вересні - більше, ніж правлячим соціалдемократам із партії SPÖ (21%) та консерваторам із ÖVP (20%). Якщо прогнози здійсняться, перемогу здобуде партія, чиї депутати не раз закликали зняти санкції проти РФ, а у березні 2023 року залишили залу парламенту під час онлайн-звернення Зеленського.

Російський слід

Але чим пояснити симпатії європейських ультраправих до Москви? На думку Шеховцова, ті бачать у Росії союзника в своїй боротьбі проти ліберальної гегемонії.

«В колах європейських крайніх правих Росія має (створену нею самою) репутацію країни — великого геополітичного гравця, що виступає проти гегемонії США та глобалізації», — пояснює він.

І все ж між ними існує чимало ідеологічних розбіжностей, зауважує Футак-Кемпбелл. Так, Вілдерс із нідерландської ультраправої PVV ніколи б не погодився заперечити права ЛГБТК, оскільки став би невиборним у своїй країні. А іспанська VOX, португальська Chega й італійська Брати Італії хоча й розділяють «сімейні» цінності й неприйняття ЛГБТК, що їх просуває Росія, усе ж не готові виправдовувати російську агресію. Таким чином, головною причиною лояльності ультраправих європейських політиків до Росії, на думку дослідниці, є гроші.

В західній пресі можна знайти чимало згадок про російське фінансування праворадикалів ЄС. Так, у 2016-му італійські медіа написали про нафтову угоду місцевої ультраправої партії Ліга з Росією, прибутки від якої мали піти на оплату передвиборчої кампанії. Пізніше американська медіакомпанія Buzzfeed заявила, що володіє підтверджуючими аудіозаписами. Втім чи була реалізована угода, невідомо. Голова Ліги Маттео Сальвіні відкидає усі звинувачення, називаючи їх «фантазіями».

Коли в 2014 році тодішня очільниця французької партії Національний фронт Марін Ле Пен у пошуках кредиту на передвиборчу кампанію стикнулася із низкою відмов від місцевих фінустанов, їй охоче надав позику російський банк. А 2019-го спецслужби зафільмували, як тодішній віце-канцлер Австрії та лідер ультраправої FPÖ Гайнц-Крістіан Штрахе під час відпочинку на Ібіці намагався домовитися про отримання політичних пожертв від особи, що назвала себе племінницею російського олігарха.

Фінансуючи праворадикалів, Росія намагається легітимізувати свій режим і водночас допомагає їм триматися близько до політичного мейнстріму — як у окремих країнах ЄС, так і в Брюсселі, констатує Футак-Кемпбелл. Ті, своєю чергою, лобіюють у Європі інтереси Москви. Так, у 2017 році ультраправі французькі депутати Європарламенту підтримали анексію Криму, а наступного року Сальвіні пообіцяв, що італійський уряд ветуватиме санкції ЄС проти Росії.

Путін використовує такі партії для підривання європейської системи, адже ті дуже добре вміють розколювати Європу

«А ще Путін використовує такі партії для підривання європейської системи, адже ті дуже добре вміють розколювати Європу», — додає дослідниця. За її словами, європейські праворадикали досі отримують фінансування для своїх кампаній із Росії, що допомагає їм ставати усе більш помітними.

Втім повномастшабне вторгнення Росії в Україну стало потужним поштовхом до відмежування європейських праворадикалів від Москви. В середньому по ЄС доля прихильників Росії та диктатора Путіна серед виборців європейських ультраправих з 2020-го по 2022 рік впала на 15 процентних пунктів, підраховують в американському дослідницькому центрі Pew. Найпомітніші зміни відбулися в Італії та Франції. Серед прихильників італійської Ліги лояльних до РФ залишилося 15% замість 64% в 2020 році, а серед прибічників французької Національне обʼєднання (RN) — 21% замість 55%.

Праворадикали в Брюсселі

За попередніми результатами виборів до Європарламенту правляча «супервелика коаліція» у складі трьох фракцій — правоцентристської Європейської народної партії (EPP), лівоцентристського Прогресивного альянсу соціалістів і демократів (S&D) та ліберального блоку Оновлюючи Європу (Renew Europe), — яку до цього представляли 444 депутати, отримала близько 400 місць. Тоді як дві ультраправі групи — Європейські консерватори та реформісти (ECR) та Ідентичність і демократія (ID) в сумі здобули 131 місце й утворили другу за величиною силу. Це змушує аналітиків припускати подальше формування в Європарламенті правої популістської коаліції.

Та хоча крайніх правих у Європарламенті стане більше, багато хто з них уже не такі радикальні як колись, розмірковує Шеховцов. Адже у Європі - в різних країнах різними темпами — триває процес, що робить праворадикалів більш поміркованими. В якості прикладу він наводить Шведських демократів — другу за величиною партію в країні, що бере початок від неонацистського руху 1990-х років. Нині шведські правопопулісти дуже близькі до мейнстриму й уклали угоду про співпрацю із урядом.

Свого часу більш стриману позицію зайняла й італійська премʼєрка Мелоні. Обіцяти можна багато що, але, отримавши владу, стикаєшся із багатьма обмеженнями, що не дають діяти радикально, пояснює Футак-Кемпбелл. Те саме стосується Вілдерса у Нідерландах.

«До того ж, крайні праві не зможуть обʼєднатися, бо вони дуже різні», — підкреслює вона.

Так, фракція ID виступає проти інтеграції оборонних проєктів різних держав Євросоюзу, тоді як ECR — рішуче за і навіть підтримує ідею створення спільної армії ЄС. Мелоні, чия партія входить до ECR, послідовно підтримує допомогу Україні, тоді як голова Фідес Віктор Орбан раз по раз намагається її блокувати. Тож попри колишні міцні звʼязки із угорським колегою, Мелоні тепер прагне від нього дистанціюватися.

Так само Ле Пен відмежовується від AfD, яка донедавна входила в єдину із її політсилою фракцію Європарламента — ID. Після низки скандалів, включаючи шпигунство на користь Китаю та коментарі на виправдання нацизму, німецьких праворадикалів виключили з фракції.

Важливо, що більшість крайніх правих відійшли від своїх проросійських позицій. А такі все ще лояльні до Кремля політсили, як угорська Фідес, не отримають великого впливу, констатує Шеховцов. Адже кількість євродепутатів від кожної країни пропорційна її населенню. Найнаселеніша країна ЄС Німеччина має 96 місць, Франція — 81 місце, тоді як Угорщина — лише 21.

«Тож навіть якщо у Європарламенті буде сформовано оновлену крайню праву фракцію, не думаю, що її позиція буде проросійською», — підсумовує політолог.

Що зміниться — це порядок денний Європарламенту, який на догоду ультраправим міститиме більше питань, повʼязаних із міграцією, зеленим курсом та свободою слова, прогнозує Футак-Кемпбелл. Зокрема, на фоні нещодавньої хвилі протестів європейських фермерів можна чекати гальмування амбітної зеленої політики Єврокомісії.

Можливі ускладнення і в реалізації реформ — наприклад, щодо права вето, яким користуються країни-члени блоку. Втім розхитати позицію ЄС щодо підтримки України та санкцій проти Росії праворадикалам буде набагато важче, переконана експертка.