Тисячі людей, які відгукнулися на заклик президента Грузії Саломе Зурабішвілі й опозиційних лідерів і вийшли на протести перед будівлею парламенту країни, — гарне нагадування про те, як можна використовувати демократичні процедури для того, щоб цементувати владу олігархів і допомагати посиленню російського впливу.
На пострадянському просторі не так уже й багато країн, у яких самі громадяни можуть вплинути на формування своєї влади. Ймовірно, це Україна, Грузія, Республіка Молдова, Вірменія і (поки що) Киргизстан, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
У всіх інших колишніх радянських республіках панує або відвертий авторитаризм, або «керована демократія» — коли виборів або зовсім немає, або влада призначає «переможців».
Практично одночасно з грузинськими відбулись парламентські вибори в Узбекистані — але про їхні підсумки практично ніхто не згадує. Ще до них було зрозуміло, що Ліберально-демократична партія, яка підтримує президента країни Шавката Мірзійоєва, отримає більшість місць, а решту буде розподілено між партіями, що підтримують президента.
Страхом, як бачимо, теж можна ефективно торгувати
Біда в тому, що Москва, яка не прагне демократії у себе, схоже, навчилася використовувати демократію в інших. Варто згадати, що всі найбільші політичні кризи в Україні були пов’язані саме з електоральними подіями та впливом Кремля. І це стосується аж ніяк не тільки подій загальнонаціонального рівня. Відокремлення Криму від України в 1990-ті готував обраний кримчанами перший і останній президент автономії Юрій Мєшков.
А за «референдум» у Криму 2014-го «голосували», хоча й під дулами автоматів, але обрані населенням депутати Верховної Ради АРК.
Можуть, звісно, сказати, що така воля населення — це і є демократія. Якщо тільки не враховувати впливу російської пропаганди, використання фінансового ресурсу, скуповування голосів, обман виборців. І виявляється, що всьому цьому в демократичних умовах не так уже й просто протистояти. Саме тому партії олігарха Бідзіна Іванішвілі вдалося підтвердити збереження влади в Грузії — і тепер їй може завадити тільки народний протест.
А от президентці Молдови Майї Санду, яка виступає за європейську інтеграцію країни та підтримку України, доводиться дуже непросто і напередодні другого туру виборів ніхто не ризикне назвати ім'я переможця. Те, що автократи навчилися використовувати демократичні процедури, а демократії практично безсилі вплинути на автократів — уже незаперечний факт.
Щоб протистояти, впевнений, необхідна підтримка переважної більшості населення — але в розколотих пострадянських суспільствах про такий результат можна тільки мріяти.
Для повноти картини нагадаю, що демократичні процедури навчилися використовувати аж ніяк не тільки в Москві, а й у Пекіні. Саме завдяки цьому прокитайські кандидати перемогли на президентських виборах на Мальдівських островах і Шрі-Ланці, що значно знизило вплив Індії в традиційно важливому для неї регіоні.
Китай теж не шкодує ресурсів і пропаганди для підтримки «своїх», а багато виборців з острахом ставляться до втрати економічних зв’язків з Китаєм. Приблизно так само, як багато виборців у колишніх радянських республіках бояться втратити доступ до російських енергоресурсів, російського газу або просто побоюються, що Росія на них нападе, як зараз нападає на Україну. Так, страхом, як бачимо, теж можна ефективно торгувати — і отримувати потрібний результат у виборчому бюлетені. Ось і виходить, що в багатьох країнах тепер може торжествувати саме така демократія — демократія страху.
Публікується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101. Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV