Я дала коментар Financial Times щодо виборів і хочу уточнити декілька думок.
1. Робити якусь політичну заяву щодо виборів 24 лютого — значить зовсім не розуміти настрій суспільства та травму, яка пов’язана з цією датою. Я не дуже розумію, в якій гарячій голові може з’явитись ідея пов’язати день початку повномасштабної агресії з датою, коли буде оголошено про необхідність проведення виборів в Україні.
Нагадую, що рівень підтримки виборів під час гарячої фази війни в Україні — десь 10% навіть після останніх скандалів.
2. Робота в групах щодо напрацювання законодавства під перші повоєнні вибори триває, але є порозуміння, що нам будуть потрібні мінімум пів року від закінчення воєнного стану до дня початку виборчої кампанії. Чим більше дебатів навколо статей та положень закону про вибори, тим більше розуміння, що навіть ці строки є дуже оптимістичними.
Щоб втратити безпекові гарантії, їх потрібно спочатку отримати
3. 12 лютого збереться наступна велика парламентська група, щоб заслухати напрацювання семи підгруп, які за місяць провели 32 засідання (включно з двома запланованими на сьогодні) та, очевидно, що будуть потребувати продовження роботи, особливо в сфері медіа, агітації, боротьби з російським втручанням тощо.
Хочу нагадати, що крім якихось нових норм та понять у виборчому законодавстві, такі повинні з’явитись у Кримінальному кодексі та Кодексі про адміністративні правопорушення. А також процесуальних заходах, якщо мова про російський матеріальний вплив.
4. В парламенті точно немає голосів зараз ні за що, і після напрацювання юридичної рамки у формі законопроєкту доведеться ще пройти не одну зустріч з фракціями та групами, де почнуть діяти и вмикатись інші інтереси: крім політичних — поточні життєві (санкції, розслідування тощо). Ця частина може бути складна та тривала, адже немає більше одноголосся коаліції, яка б могла самодостатньо приймати рішення.
5. Щоб втратити безпекові гарантії, їх потрібно спочатку отримати. Я сподіваюсь, що досвід Будапешту чомусь нас таки навчив, і це має бути двостороння міжнародна угода, ратифікована парламентами, а не меморандум, чи декларація.
Таким чином, до 15 травня не можна втратити того, чого у нас немає.
Текст опубліковано з дозволу авторки