Це жаба, пане Трамп, а не лобстер

— скажімо, забути про обіцяну ним «капітуляцію» Ірану, якої він так і не дочекається, — за умови, що натомість Тегеран відмовиться від своїх запасів урану (приблизно 1000 фунтів), збагаченого майже до збройового рівня. Це дозволило б раз і назавжди зняти з порядку денного безпосередню загрозу появи в Ірану ядерної бомби, що само по собі стало б чудовою новиною.

Але позбавте мене казок про те, ніби Трамп домігся ідеальної і надвигідної угоди. Адже передача Іраном високозбагаченого урану не призведе до краху жорстокого і репресивного режиму Ісламської республіки, у якого, до речі, однак залишиться орієнтовно 10 тонн низькозбагаченого урану. Ба більше, така угода здатна лише зміцнити його позиції — і це вже викликає серйозну тривогу.

Почати хоча б із того, що Трамп, віцепрезидент Джей Ді Венс, міністр оборони Піт Геґсет і держсекретар Марко Рубіо увійдуть в історію як команда, що подарувала Ісламській республіці друге дихання саме в той момент, коли режим був як ніколи близький до внутрішньої кризи і перебував під максимальним тиском власного суспільства.

Причина проста: єдиний реалістичний сценарій, за якого Іран віддасть цей майже готовий до створення бомби уран, — це угода, яка передбачає поступове скасування американських обмежень на експорт іранської нафти і всієї системи санкцій проти Тегерана. Послаблення санкційного режиму принесе Ісламській республіці величезні фінансові ресурси, які вони спрямують як на придушення внутрішніх супротивників, так і на підтримку своїх озброєних проксі-угруповань у Лівані, Іраку та Ємені.

Позбавте мене казок про те, ніби Трамп домігся ідеальної угоди

«Трамп вступив у цю необов’язкову війну з амбітною метою — домогтися зміни режиму, — зауважив експерт з питань контролю над озброєннями Роберт Литвак, автор книжки Держави-ізгої та зовнішня політика США. — Тепер же він фактично готовий завершити її суто прагматичною угодою — варіацією угоди 2015 року, яку адміністрація Обами уклала з Іраном, а сам Трамп зруйнував 2018 року, хоча саме вона обмежувала іранську ядерну програму».

Така прагматична угода, що зберігає нинішній режим при владі, стане справжнім ударом для протрампівських «яструбів», які, як зазначив Литвак, «вважають, що головна загроза з боку Ірану виникає саме з характеру самого режиму».

Оскільки Трамп і його команда з національної безпеки, судячи з усього, узагалі не займалися серйозним сценарним плануванням перед початком війни — повністю покладаючись на обіцянки прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу про те, що іранський режим упаде, як картковий будиночок, після кількох тижнів масованих бомбардувань, — вони не прорахували, як може повести себе Тегеран, коли опиниться притиснутим до стіни.

Першим кроком Ірану стала погроза перекриття Ормузької протоки — життєво важливого маршруту поставок нафти, через який проходить близько 20% світового експорту сирої нафти. Саме це рішення і спричинило різкий стрибок цін на паливо по всьому світу. Використовуючи лише безпілотники, крилаті ракети і катери Корпусу вартових ісламської революції зі встановленими на них кулеметами, Іран раптово продемонстрував, що здатний фактично взяти в заручники не тільки американську, а й значну частину світової економіки.

Іншими словами, Трамп і Нетаньягу керувалися тим, що їхні гігантські багатомільярдні системи озброєнь змусять Іран своїми бомбардуваннями відмовитися від компонентів для створення зброї масового ураження. Але за іронією долі вони мимоволі допомогли Тегерану усвідомити, що в його руках є інша зброя — «масового руйнування»: дешеві безпілотники, за допомогою яких можна заблокувати Ормузьку протоку.

Тепер — і завжди — іранці знатимуть те, про що дізналися і ми: Тегеран здатний у будь-який момент перекрити головний нафтовий кран планети. Такий новий важіль тиску для іранського режиму воістину безцінний.

І те, що Трамп цього не передбачав, зовсім не випадковість. Просто він упевнений, ніби розуміє все на світі, хоча насправді не розуміє майже нічого.

Згадайте, як Трамп і Венс торік в Овальному кабінеті вичитували президента України Володимира Зеленського, заявляючи, що в нього нібито немає жодних карт і що йому, по суті, слід підкоритися волі Володимира Путіна — політика, до якого Трамп має особливу симпатію.

А тепер уявіть, якби натомість Трамп і Венс виявили цікавість і скромність і запитали Зеленського: «Володимире, ваша здатність чинити опір російській наддержаві вражає. За рахунок яких карт вам це вдається?». І Зеленський, імовірно, відповів би: «Пане Трамп, пане Венс, дозвольте пояснити вам, як безпілотники повністю змінили сучасне поле бою і дали змогу малим країнам діяти як великі держави, а слабким — нав’язувати силу сильним».

І, можливо, тоді Трамп іще до початку цієї війни і масованих ударів запитав би Геґсета: «Слухай, Піте, а що, як Іран проверне „український сценарій“ — просто запустить кілька дронів по 30 000 доларів в Ормузьку протоку і перекриє її? Що ми тоді будемо робити?»

Але, судячи з усього, Трамп цього запитання так і не поставив, а Геґсет або виявився занадто некомпетентним, або побоявся підняти цю тему. У результаті, як зазначив Литвак, режим Корпусу вартових ісламської революції «домігся функціонального еквівалента ядерної зброї завдяки своїй здатності душити світову економіку, перекриваючи Ормузьку протоку і фактично тримаючи в заручниках нафтову й цивільну інфраструктуру країн Перської затоки».

Ще одне запитання, яке Трамп, схоже, навіть не спробував собі поставити: а що, якщо Іран у відповідь на американські авіаудари спробує атакувати нафтову інфраструктуру арабських союзників США в регіоні — ОАЕ, Саудівської Аравії, Катару, Кувейту і Бахрейну?

Що Іран і зробив. Зокрема, як повідомляло Reuters, унаслідок ударів дронами і крилатими ракетами в березні Іран «вивів із ладу 17% експортних потужностей Катару з виробництва скрапленого природного газу (СПГ), що призвело до ймовірних щорічних втрат у розмірі близько 20 мільярдів доларів і поставило під загрозу постачання газу до Європи й Азії». Агентство також зазначало, що «ремонтні роботи виведуть з експлуатації потужності з виробництва 12,8 мільйона тонн СПГ на рік на термін від трьох до п’яти років».

Від трьох до п’яти років!

По суті, уразливі арабські нафтові монархії Перської затоки отримали від Ірану геостратегічну версію відомої репліки з Чарівника країни Оз, коли Зла відьма Заходу каже солом’яному Страшилі: «Додати ще трохи вогню, Страшило?».

Тепер зрозуміло, чому тепер арабські експортери нафти категорично не хочуть, щоб Трамп знову розпалював цю війну, і яким чином Тегеран використовує це як важіль тиску на переговорах із Вашингтоном.

Є і ще одна річ, яку бачать і Іран, і союзники США: Трамп — людина психічно нестабільна, а отже, ні на нього, ні на Америку під його керівництвом не можна покладатися. Останнє підтвердження цього — ідея, яку Трамп видав на вихідних і яка була настільки абсурдною, що могла народитися хіба що за барною стійкою в Мар-а-Лаго.

У своїй соцмережі Truth Social Трамп написав, що у світлі «всієї роботи, виконаної Сполученими Штатами для того, щоб зібрати цей надзвичайно складний пазл», він «в обов’язковому порядку вимагає, щоб усі країни негайно підписали Авраамові угоди».

До цього списку він включив Туреччину, лідер якої терпіти не може Нетаньягу і водночас уже підтримує відносини з Ізраїлем; Пакистан, у якому історично сильні антиізраїльські настрої; Йорданію та Єгипет, які і так давно мають мирні договори з Ізраїлем, тож навіщо їм іще й приєднуватися до Авраамових угод? А також Саудівську Аравію, яка гранично ясно дала зрозуміти: нормалізація відносин з Ізраїлем можлива тільки в разі реального просування до створення палестинської держави за моделлю двох держав.

Трамп пішов іще далі і заявив, ніби деякі союзники сказали йому, що для них «було б честю», якби до угод приєднався сам Іран. Якщо Тегеран підпише ці угоди, написав він, це стане «найважливішою угодою, яку будь-коли укладали ці великі країни, що постійно конфліктують». І додав: «Ніщо ні в минулому, ні в майбутньому не зможе її перевершити».

Цікаво, на якій узагалі планеті нашої Галактики тегеранський режим, чию ідеологію буквально вибудували на ненависті до Ізраїлю, візьме і ось так запросто укладе з ним мир після цієї війни? Усе це виглядало настільки безглуздо, інфантильно і непрофесійно, що у наших партнерів на Близькому Сході — як в Ізраїлі, так і в арабському світі — напевно виникли глибокі побоювання щодо того, що їхній американський гарант безпеки перебуває в руках по-справжньому ментально нестабільної людини.

Тому закінчу тим, що говорив іще в день, коли Трамп і Нетаньягу розпочали цю війну: ніщо не поліпшило б майбутнє Близького Сходу сильніше, ніж повалення цього жахливого режиму в Тегерані й усунення його ядерних амбіцій. Але для цього був потрібен ретельно вивірений, продуманий план — із прорахунком усіх сценаріїв, із залученням якомога більшої кількості союзників і з максимально широкою міжнародною легітимністю. Тому що завдання це складне і потребує часу. Ні Трамп, ні його «циркова» команда нічого подібного не зробили.

Так, вони задіяли колосальну військову силу і завдали шкоди ядерній і звичайній військовій інфраструктурі Ірану. І це само собою — позитивний результат. А якщо Трампу вдасться вилучити в Тегерана його високозбагачений уран, близький до збройового рівня — це буде ще важливішим досягненням.

Але прихильникам Трампа не варто вводити в оману ані себе, ані союзників: навіть якщо він доб'ється цих результатів, заплатити за це доведеться тим, що один із найгірших режимів світу отримає нове дихання, постійний важіль тиску на критично важливі світові поставки нафти і додаткові ресурси для подальшої дестабілізації регіону.

І не треба намагатися видати цю жабу за омара або філе-міньйон.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал