Російському вторгненню в Україну все ще не видно кінця, але в останні місяці сприйняття війни зазнало кардинальної та безпомилкової трансформації.
Роками більшість зовнішніх спостерігачів вважали перемогу Росії більш-менш неминучою, і єдине реальне питання полягало у тому, скільки територій та суверенітету Україна буде змушена віддати заради досягнення миру. Однак з початку 2026 року відбулася вражаюча зміна тональності. Все більше людей тепер вважають, що ситуація змінилася на користь України, а дехто навіть прогнозує майбутню перемогу України.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Це зрушення у сприйнятті не є результатом якоїсь окремої події. Натомість воно відображає зростаюче міжнародне усвідомлення того, що Україна вийшла з горнила найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни як потужна військова держава, що має силу та технологічні можливості протистояти армії вторгнення Путіна на полі бою та перенести війну додому, в Росію.
Можна стверджувати, що міжнародна спільнота повільно визнавала еволюцію України від військової периферії до регіонального лідера. Цей процес можна простежити від самого початку російського вторгнення понад 12 років тому.
Навесні 2014 року Крим пав під натиском Росії, зберігши лише кілька ізольованих осередків опору, що створило у Путіна враження, ніби вся Україна практично беззахисна. Він не сильно помилявся. Коли кремлівські сили почали захоплювати міста на сході України, — українська армія, як повідомлялося, мала у своєму розпорядженні лише кілька тисяч боєздатних військовослужбовців.
Тепер очевидно, що Путін зазнав вражаючого фіаско
Україну зрештою врятував у 2014 році низовий рух добровольців, які сформували імпровізовані батальйони для відсічі російському вторгненню. Цей спонтанний народний рух не зміг повністю звільнити країну, але він зупинив навалу російського наступу і виграв дорогоцінний час для київської влади, щоб відбудувати армію.
За цим послідували роки всеосяжних військових реформ, які розширили українську армію до кількох сотень тисяч осіб з одночасним впровадженням стандартів НАТО. Відроджені після 2014 року Збройні сили України стали основою для значно більшої армії, яка сформувалася вісім років потому, після початку повномасштабного вторгнення Росії.
З 2022 року українська армія пройшла подальшу трансформацію, ставши однією з грізніших і технологічно найбільш просунутих бойових сил на планеті. Зіткнувшись із реальністю загальнонаціональної боротьби за виживання проти набагато більшого та краще оснащеного супротивника, Україна швидко розробила нову тактику, розширила повноваження талановитих молодих командирів та інтегрувала технологічні інновації в часто запаморочливому темпі.
Чотири роки потому українська армія є світовим лідером у веденні війни безпілотників. Українські оборонні технологічні компанії та їхні колеги у військовому керівництві розробили дрони, здатні домінувати на полі бою, здобувати перевагу в битві за Чорне море та вражати високоцінні цілі, розташовані за тисячі кілометрів углиб Росії. Неодноразово українські підрозділи ставили у незручне становище своїх колег із НАТО під час військових навчань, демонструючи прірву в тактичній та технічній обізнаності, яка відкрилася з 2022 року.
Нещодавнє перетворення України на військову силу, з якою варто рахуватися, нарешті фіксується міжнародними радарами.
Стрімка дипломатична робота Києва з країнами Перської затоки навесні 2026 року, безумовно, допомогла: пропозиція президента України Володимира Зеленського боротися із загрозою іранських безпілотників змусила багатьох переосмислити застарілі уявлення про Україну як про тягар для безпеки.
Ближче до дому країни НАТО вишикуються в чергу, щоб перейняти досвід українських інструкторів з ведення війни безпілотників, і прагнуть запустити спільні ініціативи з виробництва дронів з українськими оборонно-технологічними компаніями. Тим часом приголомшливі кадри нещодавніх ударів українських безпілотників по Москві та Санкт-Петербургу ще більше підкреслили зміну військового балансу сил на східному кордоні Європи.
Все це — катастрофічні новини для Росії. Коли Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року, він назвав «демілітаризацію» України однією з двох своїх головних цілей у війні. Тепер очевидно, що він зазнав вражаючого фіаско. Замість демілітаризації путінська кампанія агресії ненавмисно призвела до створення потужну мілітаризовану України з його найгірших кошмарів.
Це ставить кремлівського диктатора в надзвичайно складне становище. Якщо він погодиться на компромісний мир, виходячи з поточного стану війни, це означатиме прийняття реальності постійно ворожої та військово потужної України на порозі Росії. З іншого боку, якщо він вирішить воювати далі, є велика ймовірність того, що турбо-модернізація української армії триватиме за нинішньою траєкторією, створюючи дедалі більші загрози безпеці Росії, які можуть призвести до дестабілізації путінського режиму.
Для Європи підйом української армії не міг відбутися у кращий час. Зіткнувшись з експансіоністською Росією та адміністрацією США, яка сигналізує про свій намір зменшити роль у безпеці, європейці почуваються більш вразливими, ніж будь-коли за життя принаймні одного покоління. Оскільки знервовані політики по всій Європі спостерігають за цим несприятливим геополітичним ландшафтом, вони все більше схильні розглядати Україну як незамінний актив.
Це робить вкрай малоймовірним, що європейські лідери кинуть Україну напризволяще. Навпаки, вони вмотивовані як ніколи підтримувати українські військові зусилля, одночасно працюючи над прискоренням інтеграції країни в ширшу архітектуру безпеки Європи.
Тож найближчими роками Україна готова закріпити свій статус у європейській спільноті як ключовий постачальник безпеки та оплот проти російської агресії. Іншими словами, зараз є хороші шанси на те, що путінське вторгнення призведе саме до того результату, якого він найбільше боявся і якому намагався запобігти.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Повторна публікація повної версії тексту заборонена.