Кількість виробників дронів зросла у 70 разів. Як ми зламали бюрократію

Як Україна розвивала інновації

Україна, як і багато інших країн, успадкувала застарілі системи, негнучку бюрократію, повільні закупівлі та інституційну інертність, які в мирний час могли б існувати ще десятиліттями.

Після лютого 2022 року всі ключові системи — цифрові, логістичні, інституційні — пройшли стрес-тест із такою швидкістю і масштабом, які неможливо відтворити жодними симуляціями чи інноваційними програмами. У цих умовах слабкі рішення відпадали одразу, а ті, що витримали, вдосконалювались за тижні, а іноді за дні.

Показовий приклад — виробництво дронів. До повномасштабного вторгнення в Україні було лише сім виробників, зараз — понад 500. У сфері радіоелектронної боротьби зростання ще інтенсивніше: з двох компаній до приблизно 200. Паралельно країна рухається до створення власного виробництва ракет.

Кластер оборонних технологій Brave1, який напряму поєднує фронтові підрозділи зі стартапами, інженерами та інвесторами, перетворився на екосистему з понад трьох тисяч компаній. У її межах діє маркетплейс із більш ніж тисячею перевірених рішень, що працює за принципово іншою логікою, ніж традиційні системи закупівель.

Ця трансформація стала результатом цілеспрямованого формування нової інноваційної екосистеми всередині держави. Ключову роль у цьому відіграло Міністерство цифрової трансформації, яке раніше очолював Михайло Федоров, нині — міністр оборони.

Криза — не тільки руйнівник, а й ефективний продакт-менеджер

У багатьох розвинених економіках тривалі цикли закупівель вважають ознакою підзвітності, а багаторічні регуляторні процедури сприймають як свідчення обережності та стабільності. Часто це виправдано, але в середовищі, де зміни відбуваються дуже швидко, такі підходи стають системною вразливістю. Системи, закупівля яких триває два роки, часто стають застарілими вже за пів року, а рішення, які місяцями проходять погодження, часто потрібні негайно.

Бойові дії не залишають часу на тривалі погодження. Так само як і кіберзагрози, інформаційні операції чи технологічні зміни. Розрив між появою загрози та здатністю інституції відреагувати — не адміністративна затримка, а стратегічний ризик.

Україна скоротила цей розрив в умовах постійних ракетних обстрілів, відключень електроенергії, радіоелектронної боротьби та одночасних атак у різних доменах. У результаті сформувалася принципово інша операційна модель.

Україна відкрила оборонний сектор для приватних інновацій, що дозволило стартапам швидко розробляти та тестувати рішення в умовах війни. Процедури закупівель спростили, щоб пришвидшити впровадження технологій і уникнути затримок, які зазвичай виникають у традиційних системах. Водночас постійний зворотний зв’язок між військовими на передовій і розробниками забезпечив безперервне вдосконалення продуктів відповідно до реальних потреб поля бою.

Сьогодні на фронті застосовуються сотні рішень на основі штучного інтелекту. Зміна тут не лише технологічна, а й концептуальна. Штучний інтелект став не додатковим інструментом, а частиною базової архітектури.

Україна також послідовно просуває підхід, за якого воюють роботи, а не люди. Кожна автономна система — технологічний крок уперед і потенційно врятоване життя. Це водночас стратегічний і етичний вибір, який безпосередньо визначає рішення щодо інвестицій, закупівель і розробок.

Для політиків і оборонних лідерів, які прагнуть зрозуміти подальший розвиток сфери, Україна є середовищем, де доктрина, технології та операційні моделі змінюються одночасно і з високою швидкістю. Звідси випливає ширший висновок.

В екстремальних умовах Україна сформувала швидку, адаптивну та орієнтовану на інновації оборонну екосистему, яку багато країн, зокрема й великі держави, роками намагаються побудувати, але часто не можуть реалізувати через структурні обмеження.

Уроки для світу

По-перше. У кожній країні є власна бюрократія. Питання не в тому, чи вона існує, а в тому, чи готові політики змінювати її, коли вона перестає працювати. Повністю реформувати все одразу неможливо, але завжди є способи діяти швидше. Один із них — те, що в Міністерстві цифрової трансформації називали «креативною бюрократією»: пошук рішень, тестування альтернативних підходів і, зрештою, готовність не ховатися за процесами, а змінювати їх. У сучасному світі, якщо політики фактично не «зламують» власну бюрократію, вона стає їхнім головним стратегічним обмеженням.

По-друге. Політики мають реально відкривати ринки. Йдеться про створення умов, у яких бізнес може конкурувати, зростати і масштабуватися. Роль держави не в тому, щоб обирати переможців, а в тому, щоб забезпечити середовище, де багато компаній можуть з’являтися, тестувати свої рішення і конкурувати, а найсильніші природно виходять уперед через ринкову динаміку. Лише в такій системі можливі інновації та стале зростання.

По-третє. Потрібен чесний і постійний діалог між державою та бізнесом. Його не можна зводити до нескінченних круглих столів, формальних консультацій чи символічних хакатонів, які створюють звіти, але не дають результатів. Натомість потрібні робочі механізми, такі як оборонні техкластери, які вирішують конкретні проблеми, забезпечують постійну взаємодію та дають актуальне розуміння того, що відбувається в екосистемі. Це передбачає системне виявлення прогалин, обмежених спроможностей і сфер, які потребують втручання.

По-четверте. Потрібен чіткий драйвер розвитку defense tech — людина або інституція, яка бере відповідальність, задає напрям і забезпечує виконання. Робочі екосистеми не виникають самі по собі без лідерства. Без центру, який узгоджує інтереси стейкхолдерів і пришвидшує ухвалення рішень, навіть найкращі ідеї залишаються фрагментованими та недорозвиненими. Цю роль може виконувати або урядовий лідер, який бере на себе координацію і рішення, або окреме агентство з мандатом і повноваженнями діяти швидко та системно.

Почати варто саме з цього.

Переклад NV

NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал