Лідери західних країн не приховують, що прагнуть уникнути прямого військового конфлікту з Росією. Однак складається враження, що чимало їхніх дій, покликаних нібито знизити ризик війни, насправді роблять її більш імовірною.
Пояснити цей парадокс можна, звернувшись до одного з різновидів самовтілюваного пророцтва (англ. self-fulfilling prophecy). Ідеться про ситуації, коли, намагаючись запобігти негативній події, ми власними діями наближаємо її. Одна з причин цього ефекту — в тому, що замість кроків, які справді можуть вирішити проблему, люди обирають дії, що лише зменшують у поточному моменті страх та інші неприємні емоції. Тобто досягають короткострокового психологічного комфорту, уникаючи вирішення базової проблеми.
Схоже, саме це сьогодні відбувається із багатьма країнами західного світу, дії яких більше спрямовані на подолання страху війни, ніж її реальне запобігання. Проте, уникаючи прямого зіткнення з Росією сьогодні, вони підвищують ризик значно масштабнішого конфлікту завтра. Їхня поведінка нагадує людину, яка, побоюючись відносно нескладної операції, відкладає візит до лікаря, приймає знеболювальні, заспокоює себе позитивним мисленням і заплющує очі на масштаби проблеми — аж поки хвороба не прогресує настільки, що без тривалої та болісної серії операцій уже не обійтися. Саме такого недалекоглядного пацієнта інколи нагадують наші західні партнери.
Аргументи на користь цього висновку можна звести до наступного.
По-перше, західні країни дуже обережно реагують на агресивні дії Росії на свої території (йдеться про диверсії, порушення повітряного простору тощо). Безумовно, це дозволяє уникнути негайної ескалації, проте робить Росію більш рішучою, дає змогу їй вчитись і рухатись далі. Вона сприймає таку реакцію як прояв слабкості і відсутності волі до боротьби. Відповідно, з часом Росія діятиме рішучіше, ефективніше та масштабніше.
Довга війна робить російське населення більш адаптованим до війни
По-друге, Захід украй обережно надає Україні зброю, постійно озираючись на реакцію Москви. Проте це не дає змогу українцям швидко завершити війну, а натомість дозволяє Росії адаптуватись до цієї зброї, захоплювати нові території, додає їм злості, впевненості та бажання помсти.
По-третє, обережно запроваджуючи проти Росії санкції, Захід дає змогу останній адаптуватись до них. Це також робить її більш стійкою, впевненою та рішучою.
По-четверте, довга війна робить російське населення більш адаптованим до війни. Люди звикають вмирати та терпіти інші неприємності пов’язані з військовим конфліктом. Поріг вступу у нову війну для них дуже низький. Про населення європейських країн, цього, звичайно, не скажеш. Наразі ніхто не знає, як вони зреагують на перші удари Москви.
По-п'яте, успішно протистоячи обережним діям західної коаліції, Росія створює у своїх партнерів враження сильної держави, що посилює їхню готовність допомагати Росії та бути на її стороні у випадку можливої великої війни. Росії ж це партнерство додає впевненості та необхідних ресурсів.
Врешті, тривала війна загострює внутрішні суперечності між західними країнами. Росія це бачить, тому має підстави очікувати, що у випадку атаки на одну з країн Європи, інші не надто рішуче чинитимуть їй опір. Це також, додає їй впевненості та бажання перевірити міць західної коаліції.
Отже, описані дії — і не лише вони — роблять Росію більш фізично та психологічно адаптованою та більш самовпевненою. Враховуючи ще й те, що в свідомості росіян Захід продовжує залишатись ворогом, все це разом збільшує ризики його війни з Росією.
На завершення варто сказати, що сьогодні ще не пізно провести «операцію» і врятувати «пацієнта» від великої біди. Проте питання, чи готовий він до цього, залишається відкритим.