«Процесом керують дурні». При владі люди, які нічого не розуміють у безпілотниках — інтерв'ю з фахівцем з аеророзвідки

Ми як інженерне співтовариство можемо зробити все, що завгодно, а воно нікому не треба. Усі хочуть щось дуже дешеве і простеньке. Те, що наші бійці мучаться на фронті, використовуючи недороблені апарати, теж мало кого хвилює. Хвилює вал, кількість.

У цьому Орлані нічого секретного немає. 90% усієї електроніки — це Китай, Європа, Штати. Ми всі знаємо, що там стоїть, на яких частотах воно працює. Камера японська, двигун може бути німецький. Зібрати планер, склеїти зі склотканини у нас уміє будь-яка порядна контора, що займається безпілотниками. Немає жодних секретів у цьому літаку. Я не знаю, за що там півтора мільярда доларів можна заплатити.

У чому проблема? Ми обговорюємо технічні питання, над якими просто сміються українські інженери. Це все виносять на загальну публіку, обговорюють, а всім давно відомо, про що йдеться і чого воно коштує насправді. Це мильна бульбашка, більше нічого.

— Я регулярно читаю ваші й інші повідомлення і розумію, що росіяни еволюціонують. Це битва технологій, змагання в еволюції? Як би ви описали зараз стан окупантів?

— З погляду можливостей у технологіях ми нічим не поступаємося росіянам. Інша справа, що нам треба, що в нас замовляють у країні, які засоби? Проблема не в технологіях, проблема в адмініструванні. Безпілотною сферою (чи то в Міністерстві оборони, чи то в Генеральному штабі, чи то в СБУ, чи то в ГУР) керують багато в чому люди, які на цьому не розуміються. Мінстратегпром, Мінцифри… Дуже багато людей, які ніколи не робили безпілотники, ніколи їх не застосовували, не розробляли електроніку, ніколи не розраховували планер, керують усім цим. Це стосується і РЕБ теж. Вони просто не розуміють, що треба.

Загальний рівень, технологічний IQ-рівень, розуміння технологій і їхнього застосування нагорі критично низький. Тому що внизу інженери можуть створити і виробляти все, що завгодно, навіть в умовах бомбардувань… Бійці на фронті роблять на коліні та застосовують іноді техніку, яка значно краща за російську.

Коли починаються питання адміністрування, що закуповувати, у яких кількостях, тут починається «кум, друг, давайте в нього купимо, шикарна штука півтора мільярда доларів нібито коштує, тут хтось придумав ноу-хау, винахідник…». У нас усіх називають винахідниками. Які нафіг винахідники. Узяли в Китаї, купили набір деталей для складання гоночного коптера і продають його тут. Просто перепродухи. Купують не в тих, хто реально виробляє, а в тих, хто масово привіз із Китаю якісь набори літаків, коптерів, користуючись преференціями.

Чому? Не тільки зі зла, тому що хтось хоче багато заробити. Давайте про це прямо говорити: у нас дилетантизм просто зашкалює. Це просто біда. Зробити якийсь РЕБ — це не проблема, зробити коптер — не проблема, літак — не проблема. Але керують усіма цими процесами просто дурні. Я вже настільки втомився, що буду скоро матюкатися в ефірі. Це дістало всіх.

— У Білому домі була зустріч з інноваційними виробниками зброї та технологій. Був заклик поділитися технологіями з Україною. Можливо, у цьому є якась перспектива? Чим могли б поділитися з нами американці, які в мікрокомп'ютерах, у платах, в електроніці розбираються?

— Так, у цьому є раціональне зерно, тому що в них є технології, які вони досі нам не передають. Ці обмеження колись було накладено, по-моєму, ще адміністрацією [колишнього президента США Барака] Обами. Там є Комітет із контролю над технологією, якісь двигуни, особливо електроніку отримати буває дуже складно.

Якщо вирішити питання, щоб ми не в Китаї більшу частину комплектуючих закуповували, а брали їх у нашого головного партнера, це була б добра справа.

У них надзвичайно високий за нашими мірками (і навіть за китайськими) технологічний рівень. Я думаю, що якби було знайдено інструменти зацікавити провідні американські компанії, які виробляють ту ж таки безпілотну техніку чи РЕБ, у співпраці з нашими компаніями… Дуже складно цей механізм придумати, бо в нас, незважаючи на те, що обсяги закупівель начебто великі, заробіток на цьому надзвичайно маленький за західними мірками. Західні збройові компанії звикли до заробітків 200−300−500%. Це абсолютно нормально, бо інакше не вижити на збройовому ринку в мирний час. У наших виробників максимальний заробіток 25%.

Якби було знайдено якісь інструменти для створення якихось спільних підприємств, щоб вони могли ділитися досвідом, покращувати нашу техніку; і натомість отримувати величезний досвід використання безпілотної техніки в сучасній війні, це було б просто чудово. Але я поки що не бачу цих інструментаріїв.

Поки що йдеться про те, що для західних компаній, американських зокрема, будуть більше закуповувати різних готових виробів для застосування на українському фронті.

Ідеться про закупівлю саме готових безпілотників, готових засобів РЕБ, щоб відкрити тут якісь «крани», профінансувати з американського бюджету цю програму. Тобто гроші все одно залишаться у США, їм від цього користь. Але поки що не бачу користі для наших розробників і виробників, а потенціал тут дуже великий.

 — У нас якраз основна проблема, що виробники не можуть залучити гроші на самі розробки, на виробництво тестових агрегатів, а українська держава хоче «дайте нам щось уже готове, тоді ми, можливо, купимо». Це, схоже, основний ступор?

— Не основний. Основний — це повна дурість та імпотентність наших управлінців у різних владних кабінетах. Ось це найголовніше. Тому що 25% обмеження, не дають грошей на розробку… Якби були розумні люди, вони б давно їх усунули, користуючись тим, що монобільшість у парламенті, Кабмін теж керований фактично однією людиною. Усе можна зробити дуже просто. Немає з ким конкурувати за хороші рішення, їх треба просто ухвалювати.

Справді, на Заході існує зовсім інша схема. Спочатку держава в особі міністерства оборони оголошує конкурс, що потрібен розвідувальний дрон типу Mavic. Розробники пропонують свої рішення, кажуть, скільки коштуватиме на виході апарат, який функціонал він матиме і скільки їм треба грошей на розробку. Потім відбирають, як правило, двох-трьох розробників.

За гроші держави вони роблять розробку і виготовляють дослідні зразки. Потім порівнюють ці зразки, якийсь зразок перемагає. Так вони брали на озброєння F-35, ті самі F-16. Потім компанія-розробник отримує контракт. Часто, коли треба багато, особливо під час війни, усі інші компанії, які програли цей конкурс, і інші, отримують ліцензію на виготовлення, щоб це був масовий продукт, однаковий для всіх.

А в нас зовсім по-іншому. Розробляти за свої гроші, десь знаходити їх. Що розробляти? Сам думай, що ти будеш розробляти. Немає жодного конкурсу, немає жодних ТУ (технічних умов — ред.) від держави. Потім якось оформлюй, проходь випробування, доводь чиновникам, що це потрібно на війні. І потім, можливо, у тебе куплять із прибутковістю у 25%. У підсумку у нас 200 виробників, із яких 150 — збирачі китайського барахла. Можливо, навіть більше. У всіх різні апарати, по-різному керовані, (я говорю про FPV-дрони навіть) по-різному літають, їм потрібні різні боєприпаси. Повний бардак. Знову ж таки, до питання про те, що в нас повна імпотенція влади.

— Я вже бачив повідомлення, що в росіян зросла кількість безпілотників із тепловізорами. Наскільки це загрозливо?

— Ви літаєте тільки вдень, а тепер можете літати вночі. І якщо раніше вночі можна було хоч якось відпочити від цих дронів, від їхніх атак, то тепер це неможливо. Тепер більше гине наших бійців від цих дронів, більше спалюють нашої техніки. Звичайно, загрозливо. Це все було очікувано. Зробити дрон із тепловізором — питання в ціні. 2,5 тисячі доларів треба на хороший тепловізор, і він буде літати. Так FPV-дрон коштує 500−600 доларів, а тут буде вп’ятеро дорожче. Ось у цьому тільки питання.

[Питання] не стільки у фінансуванні, скільки в прогнозуванні. Це треба було [робити] ще пів року тому, незалежно від росіян. Якби в нас з’явилося це раніше, нам був би великий жирний плюсик. Що, цього ніхто не знав? Хтось це замовляв? Знову ж таки, питання в тому, що немає IQ у головах чиновників, просто дебіли нами керують.