Як ви реагуєте, коли помічаєте в Інтернеті або в сімейному груповому чаті неправдиву або оманливу інформацію? Більшість людей одразу робить фактчекінг — наводить у відповідь статистичні дані, публікує у соціальних мережах пост-спростування або радить співрозмовникам надійні джерела.
Фактчекінг вважається головним методом боротьби з поширенням фейків. Проте відомо, що спростувати дезінформацію вкрай важко.
Згідно з результатами досліджень, читачі менше довіряють журналістам, коли ті спростовують якісь твердження, ніж коли вони підтверджують щось. Фактчекінг також може призвести до того, що брехня, яка спростовується, поширитися серед абсолютно нової аудиторії, тобто її охоплення зросте.
Наукові роботи медіадослідниці Аліси Марвік можуть допомогти пояснити, чому фактчекінг, який використовується як єдиний інструмент, часто виявляється неефективним. Її дослідження показують, що дезінформація —
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
це не лише проблема контенту, а ще й емоційна та структурна проблема.
Марвік стверджує, що живучість дезінформації забезпечують три фактори, що підсилюють один одного: зміст повідомлення, особистий контекст людини, яка його поширює, та архітектура інтернет-платформ, яка сприяє поширенню.
1. Зміст
Людська свідомість влаштована так, що нам легше повірити в якусь інформацію, ніж не повірити — це пояснює, чому користувачі так охоче поширюють фейки.
Дезінформація — чи то фальшиве відео, чи то оманливий заголовок — перетворюється на проблему лише тоді, коли знаходить прихильну аудиторію, яка готова в неї повірити, схвалити або поширити її. А знаходить таку аудиторію вона завдяки тому, що американська соціологиня Арлі Гохшильд називає «глибинними історіями» — тобто завдяки наративам, які суголосні почуттям людини та можуть пояснити її політичні переконання.
Найбільший вплив має така дезінформація, яка вписується в уже наявні переконання, емоції та соціальну ідентичність людини, часто зводячи складні питання до знайомих емоційних наративів. Наприклад, фейки про мігрантів можуть містити у собі такі формулювання, як «небезпечні чужинці», «перевантажена державна система» або «зайда, який отримує привілеї, на які не заслуговує».
2. Особистий контекст
Якщо вигадані твердження збігаються з цінностями, переконаннями та ідеологією людини, вони швидко стають тим, що ця людина твердо вважає своїм «знанням». Це ускладнює їх спростування.
Якщо ми й надалі розглядатимемо проблему фейків як просте протистояння правди та брехні, ми продовжимо програвати
Марвік досліджувала, як поширювалися фейкові новини під час президентських виборів у США 2016 року. Одна з учасниць цього дослідження розповіла, що її мати, переконана консерваторка, продовжувала поширювати фейки про Гілларі Клінтон навіть після того, як донька неодноразово їх спростовувала.
Зрештою мати зізналася: «Мені байдуже, що це брехня. Важливо те, що я ненавиджу Гілларі Клінтон і хочу, щоб усі про це знали!» Це яскравий приклад того, як поширення або публікація фейків може бути механізмом демонстрації власної ідентичності.
Люди поширюють неправдиві твердження, щоб засвідчити відданість своєму колу однодумців. Дослідники називають таке явище «мотивацією, зумовленою ідентичністю». В цьому випадку поширення не має на меті розповсюдження точної інформації — натомість воно служить соціальною валютою, яка зміцнює групову ідентичність та згуртованість.
Те, що стають все доступнішими зображення, створені штучним інтелектом, призведе до ще більшого поширення фейків. Відомо, що люди готові ділитися зображеннями, навіть усвідомлюючи, що вони фальшиві, якщо вважають, що в цих зображеннях є «емоційна правда». Візуальний контент завжди здається переконливішим, має більший емоційний заряд — «краще один раз побачити, ніж сто разів почути», і тому здатен заглушити скептицизм.
3. Технічна структура
Всьому вищезазначеному сприяє технічна структура соціальних мереж, побудована так, щоб стимулювати залученість. Ці інтернет-платформи заробляють на тому, що захоплюють і продають рекламодавцям увагу користувачів. Чим довше та інтенсивніше люди взаємодіють із контентом, тим ціннішою стає ця залученість для рекламодавців, і, відповідно, тим більший дохід отримує платформа.
Центральними для цієї бізнес-моделі є такі показники, як витрачений час, лайки, поширення та коментарі. Тому алгоритми рекомендацій спеціально оптимізовані так, щоб максимізувати залученість користувачів. Дослідження показують, що емоційно заряджений контент, особливо такий, що викликає гнів, страх чи обурення, забезпечує значно більшу залученість, ніж нейтральні або позитивні публікації.
Таке середовище є вкрай живильним для дезінформації, а можливість ділитися контентом у стрічці та повідомленнях дозволяє фейкам розповсюджуватися далі. Як підрахувало у 2020 році BBC, повідомлення, скинуте у WhatsApp-групу з 20 учасників, здатне охопити понад 3 мільйони користувачів. Для цього достатньо, щоб кожен учасник переслав його ще 20 людям, і цей процес повторився всього п’ять разів.
Внаслідок роботи алгоритмів, що просувають віральний контент, та спрощених функцій репосту, кожен лайк, коментар чи репост підживлює систему. Соцмережі працюють як підсилювач, який дозволяє фейкам розповсюджуватися значно швидше, ширше та наполегливіше, ніж у реальному житті.
А фактчекінг не спрацьовує не тому, що це недосконала стратегія, а тому, що її часто використовують як короткострокове розв’язання структурної проблеми дезінформації.
Саме тому для ефективної боротьби з фейками необхідно вплинути на всі три згадані ключові чинники. Тому для ефективного розв’язання цієї проблеми необхідна реакція, яка охоплює всі три ці складники. Це передбачає довгострокові зміни в системах стимулювання та підзвітності інтернет-платформ і медіа, а також трансформацію соціальних норм і усвідомлення наших власних мотивів поширювати ту чи іншу інформацію.
Якщо ми й надалі розглядатимемо проблему фейків як просте протистояння правди та брехні, ми продовжимо програвати. Живучість дезінформації залежить не стільки від вигаданих фактів, скільки від соціальних та системних чинників, що надають процесу поширення дезінформації особливого сенсу.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Оригінал опубліковано на The Conversation