«Критики влади — не зрадники». Як Зеленський перебільшує з «Майданом-3», а Єрмак став фігурою № 1 в Україні — інтерв'ю
Політика18 листопада 2023, 09:09
— Президент Володимир Зеленський заявив, що росіяни прагнуть посіяти розкол в українському суспільстві, створюючи хаос всередині країни. І, зрештою, усунути діючого президента. Про це повідомляє Bloomberg. У нашої розвідки є інформація, вона також надійшла від наших партнерів. Про це сказав Зеленський, описуючи план дезінформації, відомий як «Майдан-3». За нинішніх обставин, в умовах воєнного стану, щось подібне можливе?
— Впевнений, що під час війни — ні. І я думаю, що Володимир Олександрович як мінімум перебільшує. Він хоче зараз показати, що ті суперечки, які виникають між політичним керівництвом України і військовим, хтось інспірує, що хтось за цим стоїть, що хтось хоче «Майдан-3». І що є якісь внутрішні вороги, які хочуть зробити «Майдан-3», а значить, змістити президента Зеленського, а значить, працюють проти України.
Я на це відповів би так: Володимиру Олександровичу, не треба перейматися, суспільство консолідоване.
Найбільший демотиватор в Україні, який заважає суспільству і Збройним силам України воювати, — це корупція. І 78% [опитаних], коли питали, а з ким пов’язана корупція, сказали: це президент Зеленський. 78%. На цей випадок є російська приказка: «Нечего на зеркало пенять, если лицо кривое».
Тут я би сказав, що Володимиру Олександровичу треба заглянути в свій Офіс і подумати, а чому 78% думають, що корупція пов’язана з ним. І де тут зрада? Це зрадив український народ президента, чи що?
— Чому український народ асоціює корупцію з президентом, мені здається, це на поверхні. Тому що, по суті справи, у нас не парламентсько-президентська республіка, а президентська республіка. Чи не так?
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
— Я би сказав, що не просто президентська, а республіка фаворитів, де у нас є президент, і де Офіс президента і [його голова Андрій] Єрмак підміняють і уряд, і Верховну Раду, а через [заступника голови ОП Олега] Татарова — і судову систему.
І у мене є готовий доказ, якщо хтось каже: «Вітя, ти перебільшуєш». А я скажу: «А як так вийшло, що на переговори з [держсекретарем США Ентоні] Блінкеном поїхав Єрмак, і він навіть не був підкріплений міністром закордонних справ Кулебою?»
Фактично Блінкен є керівником зовнішньополітичного відомства Сполучених Штатів, таким собі міністром закордонних справ. Це у них рівнозначна посада. І він веде переговори з Єрмаком, який всього лише керівник Офісу президента — незрозумілий статус. Не з [міністром закордонних справ Дмитром] Кулебою, не з [головою Уряду Денисом] Шмигалем, не з Зеленським, а з Єрмаком. Для мене це дуже очевидно.
Сполучені Штати багато пручались і не хотіли визнавати Єрмака. Вони питали: «А хто він, який у нього статус?» А тепер зустрічаються з ним без Кулеби. Тобто це визнання фактично Сполученими Штатами статус-кво в Україні — що Єрмак являється фактично фігурою номер один.
— Дипломатія — це ж така річ, де чітко все регламентовано. А якщо американська сторона допускає такий протокол, про що це свідчить? Тобто вони ж теж учасники цього процесу. Українська адміністрація виявляється сильнішою в таких питаннях?
— Я думаю, що просто американці для себе визначили, що треба говорити з тим, хто ухвалює рішення.
Хтось готує рішення. Не президент же пише у себе на ноутбуці проєкт рішення, хтось його готує. Вони зрозуміли, що рішення готується не в Міністерстві закордонних справ, а рішення готуються в Офісі президента. І вони спілкуються з тим, хто має реальний вплив на процес підготовки, прийняття і реалізацію управлінських рішень. Це Єрмак.
Тобто вони розставили крапки над «і» для всіх. І я думаю, що ця поїздка Єрмака без Кулеби якраз і має бути зрозуміла всім так, як вона зрозуміла мені: вони спілкуються з тим, хто насправді ухвалює рішення, готує рішення.
— Але у нас є Міністерство закордонних справ, є Дмитро Кулеба — людина відома в світі, людина із своїми амбіціями. Це може означати, що він розуміє складність моменту? Чому так відбувається? Чи це не повинно відбуватись і міністр закордонних справ якось на це має реагувати? Зокрема, зважаючи на те, що країна в воєнному стані, а певні рішення приймаються в Офісі президента.
— Думаю, що Кулебі вказали на його місце і він з цим погодився.
Це навіть не езопова мова, а мова 95-го кварталу. У нас є основний гравець на сцені - це Володимир Олександрович. Його переступити не може ніхто, тому що він лише мусить танцювати, йому лише мусять аплодувати. Єрмак є головним суфлером в суфлерській будці. А Кулеба, як і уряд, — лише декорації або актори другого плану.
І основні актори другого плану — це, найімовірніше, ті, хто озвучують якісь… Раніше це був [радник ОП Олексій] Арестович (зараз Арестович на кшталт «опозиція») і [радник голови ОП Михайло] Подоляк. Тобто ті, хто говорять від імені влади Зеленського. Сам Зеленський, зрозуміло, теж говорить. Але ж він говорить по суфлеру — те, що йому напишуть. Він же підписує ті проєкти рішень, які йому приносять. Щоб ми розуміли: рішення приймає Зеленський, але хтось ці проєкти рішень йому підносить. І хтось каже: «Володимир Олександрович, от треба так, правильно буде от так».
— Повертаючись до нашої розмови про те, що Зеленський сказав, що російські спецслужби будуть працювати на розкол українського суспільства. Вам доводилося чути запитання: а де опозиція в вашій країні? Наскільки вона зараз виконує свої функції? Мені доводилося чути це питання. І я це пояснюю тим, що в країні війна. Що ви скажете?
— Те, що я називаю Офіс президента або «зелена влада», влада Зеленського — це однозначно центр прийняття рішень і його очолює Єрмак. І ще раз: немає жодної Верховної Ради. Вона не ухвалює рішення, вона є інструментом. Немає жодного уряду, він є інструментом.
Так от: влада Зеленського або влада президента говорить, що опозиції бути не може, тому що опозиція — це вороги, «вони грають на руку Москви». І от те, що говорить Зеленський: «Якщо хтось проти мене, то він за Москву».
— Я все одно не розумію цієї формули. «Опозиція грає на руку Москви». У нас в парламенті (моя думка) залишились недобитки проросійської ОПЗЖ. І вони ходять на роботу, нормально голосують.
— Вони не є опозицією, будемо реалістами. Вони не опозиція. Вони підголосовують зараз за Зеленського, щоб їх не чіпали. Вони не є опозицією.
Але у Зеленського не визнають, наприклад, [партії] ЄС і залишки Голосу. Вони вважають, що це рука Москви, що вони хочуть розколу. Вони хочуть прекрасного президента десь підсадити на щось. І це теж трішки від лукавого.
Окей, якщо навіть не люблять [п'ятого президента Петра] Порошенка, не беремо Порошенка. Але є ж там Геращенко, Климпуш-Цинцадзе, Гончаренко. Там дуже багато людей. І вони що, всі зрадники?
— Історичні приклади нашого минулого нас чомусь вчать? Гетьманат Скоропадського було повалено Директорією. Потім сама Директорія потрапила в катастрофічне становище.
— А перед цим була Руїна. Так, у нас прикладам немає ліку.
Але я хочу заспокоїти Володимира Олександровича. От я представник громадянського суспільства, я ніколи не був в жодній партії. Я мушу його заспокоїти: цього не буде.
Ми будемо пливти з ним в одному в човні. І це неминуче. Але хотілося б, щоб не підміняли поняття. Якщо я критикую владу, це не означає, що я зрадник. Це означає, що владі потрібно змінюватися.
— Ми і говоримо про цей баланс.
— Але цього балансу немає. Я за цього президента буду тому, що це інститут президента. Я цього президента визнаватиму. Вони іноді кажуть: «Можливо, зробимо перевибори, щоб був легітимний президент». Я легітимність президента визнаю і визнаватиму і після 20 травня наступного року, коли у нього уже п’ятирічна каденція закінчиться. Він для мене буде легітимним президентом.
Але, Володимир Олександрович, якщо я критикую дії влади (якщо вони роблять корупцію, наступають на свободу слова, викинули купу телеканалів з ефіру), я не зрадник, я хочу допомогти владі.