Є відчуття переломного моменту у війні

Російські та інші «невідомі» дрони не несли вибухівки, але досягли ефекту надпотужної бомби. Їхня місія була іншою і наразі виглядає доволі успішною, принаймні, для авторів цієї спецоперації. Однак, ефектність не обов’язково має конвертуватися в ефективність, а нерідко призводить до наслідків, кардинально відмінних від запланованих. Так, наразі важко заперечувати тактичний успіх та більш, ніж тактичну шкоду, завдану російськими дронами та іншими гібридними атаками кредиту довіри до безпекової політики європейських урядів та іміджу НАТО. Чи вдасться Кремлю розвинути тактичний успіх у стратегічний, великою мірою залежатиме від своєчасного розкриття намірів противника, усвідомлення рівня загрози та належного (в ідеалі — проактивного) реагування на неї.

Достеменно невідомо який спектр цілей переслідують російські дрони у небі Європи, але очевидно йдеться саме про наміри вирішити певний комплекс взаємопов'язаних завдань у контексті кремлівської стратегії завершення війни. Одним із таких завдань може бути не лише намагання підірвати поточний рівень західної підтримки України, але й вплинути на рівень військового залучення Заходу на етапі завершення або ж, радше, призупинення триваючої активної фази бойових дій.

Вирішити комплекс завдань у контексті завершення війни

Попри відсутність об'єктивних підстав для очікувань перемир’я, вже не кажучи про врегулювання російсько-українського конфлікту, принаймні у 2025 році, є небезпідставне передчуття наближення переломного моменту у перебігу війни. Ні весняно-літня кампанія триваючого вже майже два роки російського «повзучого» наступу, ні червоний килим на Алясці не принесли Путіну стратегічно значимих результатів у досягненні цілей його війни проти України та вирішенні «первопричин», тобто тих самих цілей примушення України до капітуляції за допомоги Дональда Трампа.

Дональду Трампу хтось нарешті пояснив реальну цінність і ціну російських здобутків на полі бою, а той своєю фразою про «три з половиною роки війни без чіткої мети» в один момент спростував путінські мантри про «сво по плану». Більш того, з огляду на те, як топпосадовці адміністрації США кинулися критикувати Путіна, він, схоже, таки сильно розчарував Трампа, а допису про «паперового тигра» очевидно передували відповідні внутрішні дискусії в Білому домі. Якщо ж слова Трампа про шанси України відновити контроль над усією своєю територією будуть підсилені ще й реальними змінами політики та практичними кроками, то погрози Путіна про «дальше будет только хуже» можуть прилетіти йому бумерангом «IT’S ONLY GOING TO GET WORSE» (допис Трампа у Truth Social), або ж «Томагавками», купленими на європейські гроші.

В Кремлі не можуть повністю ігнорувати такого варіанту повороту подій, а з огляду на комплекс внутрішніх проблем, породжених і загострених затяжною війною, очевидно мають серйозно розглядати варіант припинення вогню. Абсолютно зрозуміло, що російський «жест доброї волі» не можна сприймати як добровільний перший крок до завершення війни, чи, тим паче, крок до врегулювання конфлікту. Але це відкриває вікно можливостей для якомога більш тривалого перемир’я, яким, зрозуміло, кожна із сторін намагатиметься скористатися у своїх цілях. Очевидно, що від того, наскільки ефективно кожна із сторін зуміє використати це «вікно», залежатиме подальший розвиток невирішеного російсько-українського конфлікту і, насамперед, імовірність відновлення його гарячої фази, або ж поступового переходу до мирного співіснування.

Передчуття наближення переломного моменту війни зумовлене також низкою інших подій, що відбулися останнім часом. Протягом останніх місяців триває процес підготовки повоєнного формату зовнішніх гарантій безпеки України, в ході якого європейські лідери намагаються знайти варіанти, які б стали переконливим для Путіна аргументом в безперспективності продовження війни, а майбутньому — стримуючим фактором поновлення агресії. Так званий варіант «NATO-light», хоча й формально поступається колективним гарантіям безпеки згідно ст. 5 Вашингтонського договору, однак передбачає, по-суті, майже ті ж самі зобов’язання на підставі двосторонніх угод: надання швидкої та тривалої оборонної та економічної допомоги, запровадження санкцій проти агресора тощо. Єдина принципова відмінність — це відсутність зобов’язань про можливе залучення військ до участі в бойових діях, хоча й у згаданій ст. 5 це також трактується радше як опція, ніж пряме зобов’язання.

Однак, західні партнери всерйоз розглядають інші варіанти можливого розгортання своїх контингентів в Україні як у контексті гарантій безпеки після завершення бойових дій, так і ще до завершення активної фази на територіях, де не ведуться бойові дії, зокрема в якості інструкторів і не лише. Ідеї про розгортання європейських військ на кордоні з Придністров'ям, чи Білоруссю (для вивільнення українських резервів) наразі не отримали належної підтримки європейських політиків, але це не означає, що ставлення до цієї ініціативи не зміниться в майбутньому.

В цьому контексті варто згадати еволюцію сприйняття нашими партнерами закликів закрити небо над Україною, що особливо гучно лунали на початку російського вторгнення і категорично відкидалися, щоб не спровокувати Росію. Наразі (краще пізно, ніж ніколи) обговорюються предметні рішення про поширення європейської системи ППО на територію України для захисту від російських дронів і ракет, при чому не лише західних областей, але й всієї правобережної частини.

Ключовими елементами перспективного механізму зовнішніх гарантій безпеки України та розширення форматів воєнної підтримки триваючої боротьби проти російської агресії, за задумом ініціаторів, має бути провідна роль Європи та максимально можливий рівень залучення США до підтримки європейських безпекових ініціатив. Отже, роль Європи має бути провідною (фінансові, людські, військові ресурси), а на підтримку США є лише сподівання.

Протягом останнього часу Європа робить не лише рішучі заяви про наміри, але практичні кроки у напрямі посилення підтримки України і це, звичайно, не може залишатися без уваги з боку кремля. Можливо саме тут слід шукати відповідь на питання стосовно цілей російських дронів. Хоча остаточна відповідь стосовно ефективності їхнього досягнення буде відома лише з часом.

В чому російські розрахунки є безумовно правильними, а в чому сумнівними, або ж завідомо хибними?

Створення відчуття підвищеної вразливості до загрози дронових атак має спонукати європейських цивільних і військових лідерів до швидких і необов’язково раціональних, чи оптимальних рішень. Імовірно російські стратеги розраховують на переключення уваги європейських лідерів з питань безпеки України як невід'ємного елементу загальноєвропейської безпеки на національні пріоритети, принаймні на вимушену демонстрацію національних пріоритетів перед виборцями. Тобто, підштовхнути до чогось на зразок того, як Пентагон призупинив поставку зенітних ракет Україні під приводом «нам самим мало» і «потрібно в іншому місці».

Схоже, що за кілька тижнів після російських дронів у Польщі, жодного підтвердження таким розрахункам ще не надходило. Більш того, дії Росії доволі сильно підігріли практичний інтерес європейців і американців до українського досвіду та продукції української оборонної промисловості. А Уряд Польщі нарешті наважився переглянути законодавчі обмеження на можливість збивати російські дрони не лише над територією України (очевидно за взаємною згодою), але й над Білоруссю (?), не питаючи на це дозволу НАТО та ЄС.

Питання ж, в якому Росія могла б підштовхнути європейську «рішучість» у бік ще більшої нерішучості, стосується перспективи появи «boots on the ground», тобто розгортання підрозділів європейських країн до завершення періоду активних бойових дій. Якби не парадоксально це виглядало, але Європа просто не має солдат у масштабах, необхідних для створення видимої і значимої військової присутності. Якщо ж до цього додати безпекові та електоральні ризики, які має оцінювати будь-який європейський лідер, то стане зрозуміло, чому ідеї президента Макрона про можливість розташування європейських сил в Україні просунулися від категоричного відторгнення до початку дискусії не набагато швидше за ідеї спільної ППО. Поява нової загрози та відповідно, нової для європейських військових задачі з протидії безпілотникам, імовірно змусить шукати додаткові людські та матеріальні ресурси, що очевидно накладатиме додаткові обмеження на і без того обмежені резерви.

В будь-якому разі, російські дронові провокації, як і інші демонстративні та приховані дії бажано аналізувати в більш широкому контексті перебігу російсько-української війни та подій навколо неї. Можливо, це допоможе політикам, щонайменше, не потрапити на російський гачок рефлексивного управління, а в ідеалі - спрогнозувати, упередити та, за можливості, продемонструвати кремлівським стратегам ефект бумерангу у його психологічному та фізичному розумінні.