Мене сильно вразило вечірнє звернення президента. Вразило тим, що в ньому не було жодного натяку, жодного сигналу про те, що президент чує народ чи бодай визнає його агентність. Попри те, що тисячі людей сьогодні стояли практично в нього під вікнами і дуже чітко заявляли свої очікування.
І, тим не менше, президент ігнорує. Не чує. Як і Янукович не чув Майдану, все глибше закопуючись у диктатуру.
Так, мені доводилося чути, що наш президент не любить, коли на нього намагаються тиснути, і вперто тримається своєї думки. Але ж мова не йде про тиск. Мова про законне бажання людей бути почутими. В силу відсутності політично-електорального процесу, в людей просто немає іншого способу достукатися до високого кабінету.
Ще не пізно почути людей
Мудрий лідер завжди слухає. Неспроможність чи небажання слухати — ознака не сили, а слабкості. І, на щастя, ще не пізно проявити лідерську зрілість та мудрість, і почути людей. Почути народ — джерело влади.
Мене також сильно вразив брифінг Михайла Федорова, який транслювався і який одночасно дивилися десятки тисяч людей. Вразив, насамперед, тим, як чітко ексміністр (на жаль, екс-) озвучив свої принципи, визнав свої помилки і прояснив свої претензії до головкома, який добився його відставки.
Вразив відкритістю і готовністю відповідати на будь-які питання журналістів і нардепів, зокрема, з опозиції.
Вразив, попри перелічені численні досягнення, якоюсь людськістю і навіть скромністю. Бо меседж був не «гляньте-но, який я крутий», а «ось, як ми все будували, щоб ви розуміли, як варто б будувати далі».
І як же іронічно, що, мабуть, найлояльніший, найтехнократичніший і найбільш аполітичний член президентської команди сьогодні почув, як ціла площа скандує його ім'я.
І при цьому не сказав жодного поганого слова про президента. Так роблять порядні люди: не перевзуваються у стрибку з корабля, не ображаються і не ображають, а гідно приймають рішення свого лідера. Можна з політичними симпатіями Федорова не погоджуватися, але не можна не визнати, що це — шляхетна поведінка.
І дуже, дуже сильно вразив мене новий майдан з картонками. Вразив тим, які чудові молоді люди склали на ньому більшість, і зрілістю їхніх — наших спільних — вимог.
Адже всі чудово розуміють: Федоров — це лише маніфестація того, чого насправді прагнуть люди. Замість корупції — патріотизм і самовідданість, замість конʼюнктурності — професіоналізм, замість старих методів — технологічність, замість ставлення до людей як до ресурсу — людяність, повага і гідність.
«До Європи — від совка!» — скандувала площа, і я разом з усіма.
І щось мені підказує, що совок таки приречений, а готовність влади до діалогу — неминуча. Я це прочитала на картонках і в очах людей.
Текст опубліковано з дозволу авторки