Нове захоплення Заходу російською культурою. Що з цим робити?
Національний художній музей пошкоджено внаслідок російського обстрілу Києва (Фото: facebook.com/MCSCUkraine)
Поки російські режисери ступають на найвищі міжнародні майданчики, українські голоси стають менш помітними
Світ дедалі більше нагадує сюрреалістичну виставу.
Поки Звягінцев отримує Гран-прі в Каннах за фільм Мінотавр, тієї ж ночі в Києві російські ракети руйнують культурні заклади. І знову російський режисер говорить про війну обережною метафорою. Бо так безпечніше. Але цей прийом давно не працює у світі, де за одну ніч на тебе летять десятки ракет.
У своїй промові Звягінцев звертається до Путіна — і цим переносить відповідальність цілої країни на одну людину. Хоча ми давно знаємо: це не одна людина, це система. І позавчора переконалися в цьому знову.
Мене цікавить навіть не беззубість цієї промови, а небезпечна тенденція нового захоплення Заходу російською культурою. Лише два місяці тому Mr. Nobody Against Putin отримав Оскар за найкращий документальний фільм. Тепер Звягінцев отримує одну з головних нагород Канн.
Будьте безкомпромісними, коли говорите з іноземцями
Обидва фільми ніби антивоєнні. Обидва говорять про людину всередині російської системи — людину, яка бачить насильство цієї системи, але не здатна її зламати. У цьому сенсі вони продовжують логіку Левіафана: маленька людина перед монстром, система сильніша, виходу майже немає.
І саме ця оптика сьогодні знову стає привабливою для Заходу.
Проблема в тому, що поки російські режисери ступають на найвищі міжнародні майданчики, українські голоси стають менш помітними. Коли на Венеційській бієнале з’являється російський павільйон, три дні відкриття всі говорять не про інші сто країн, а про росію. І вже майже не має значення, що саме там показано. Сам факт присутності стає інформаційною перемогою. Так працює російська дипломатія: чорний піар — теж піар.
Формально ті фільми не виправдовують агресію. Але вони зміщують фокус. Вони повертають у центр російський досвід, російську травму, російське страждання, російське «не все так однозначно». Вони говорять про мир, але не про справедливість. Про страждання — але не про відповідальність. Про систему — але без вимоги покарання за воєнні злочини.
І саме це небезпечно. Бо вишукана російська пропаганда не завжди виглядає як пропаганда. Іноді вона виглядає як хороший фільм, тонка метафора, складна моральна драма й довгі оплески в Каннах.
Тому говоріть про українське. Говоріть українською. Тримайте фокус на наших пріоритетах. Будьте ще активнішими, якщо живете за кордоном, бо у нас багато де немає кращих амбасадорів, ніж ви.
І будьте безкомпромісними, коли говорите з іноземцями. Так само безкомпромісними, як російські ракети, що летять в українські галереї, музеї й театри.
Текст опубліковано з дозволу авторки