Мова страху та мова рішень. Як розмовляти із собою та з іншими, коли відповіді немає
Читайте NV у Google
Вікторія Єсауленко: «Ваша команда чекає від вас не всезнання, а орієнтир» (Фото: monkeybusiness/Depositphotos)
Між «я не знаю» і «я не знаю, і тому зроблю ось що» є величезна різниця
Одного разу, коли я тільки починала навчатися театральної імпровізації, нам дали незвичайне завдання — вийти на сцену з партнером і почати етюд без будь-яких попередньо встановлених обставин. До цього викладачі нам вказували, які персонажі беруть участь в імпровізації чи який конфлікт на майданчику, цього ж разу не було нічого — жодної конкретики, жодного сценарію, жодної підказки. Тільки партнер навпроти і очікування залу.
Спочатку ми просто завмерли. Не тому, що не знали, що сказати, а тому, що боялися сказати «не те». Ми хотіли одразу мати правильну відповідь там, де її просто не існувало.
Та художній керівник студії вмів мотивувати. І ми почали грати. Не впевнено, не ідеально. Але — почали. Не тремтіти мовчки з переляку, а щось, хоч і помилково, робити.
Ось вам уся різниця між мовою страху і мовою рішень. В одному абзаці.
Чому ми говоримо страхом
Невизначеність — це тригер. Мозок не розрізняє «я не знаю, що буде з проєктом» і «я не знаю, що за кущем». В обох випадках він вмикає режим виживання.
Мова страху штовхає нас туди, де ми не маємо бути
А режим виживання комунікує дуже впізнавано. Ми або замовкаємо: «Не буду говорити, поки не знатиму точно», або говоримо занадто багато і слова стають схожими на густий дим, у якому нічого не розібрати, або починаємо говорити мовою катастрофи: «Невідомо, чим і коли все закінчиться», «Усе змінюється на гірше», «Ми нікому не потрібні й нам ніхто не допоможе», — фрази, які й технічно неправдиві, і залишають співрозмовника наодинці з тривогою, яку ми щойно підсилили.
Мова страху штовхає нас туди, де стає некомфортно і де ми не маємо бути, особливо зараз.
Практика: що робити
Якщо ви лідер або керівник
Ваша команда не чекає від вас всезнання. Вона чекає орієнтир. Коли ви кажете: «Я не можу спрогнозувати результат, але впевнений/а, що саме ось це має бути нашим наступним кроком», — ви не визнаєте слабкість, ви демонструєте керованість. Це принципово різні речі.
Спробуйте замінити фрази-туман на фрази-маяк:
- замість «побачимо» — «вирішимо, коли з’явиться X»
- замість «важко сказати» — «зараз ми виходимо з того, що…»
- замість «все може змінитися» — «якщо зміниться Y, ми зробимо Х»
Якщо ви спікер або публічна особа
Аудиторія зчитує не тільки слова, а і ваш стан. Якщо ви самі не знаєте, куди йти, це відчувається — тривога передається. Тому перед виступом в умовах невизначеності варто відповісти собі на одне запитання: «В чому я насправді впевнений/а і що саме я точно знаю?» — хоча б щось одне. І виходити з цього.
Щоб почуватися впевнено, не треба знати все — достатньо визначити, з чого починати й куди рухатись.
Якщо ви просто людина в кризі (як ми всі зараз, власне)
Моя знайома Олена, яка евакуювалася з окупованого Херсона в перші тижні повномасштабного вторгнення, розповідала, що найважчим були не перші дні — там був адреналін і рух. Найважчим був місяць потому, коли вона сиділа у Львові в чужій квартирі й не могла собі відповісти на просте запитання: «Що ти робитимеш далі?» Вона казала, що повторювала собі одне й те саме: «Не знаю. Не знаю. Не знаю». Доки одного дня не записала собі в телефон три слова: «Сьогодні я можу…» І далі — що завгодно. Записатися на курси. Зателефонувати подрузі. Вийти на прогулянку. Дрібниця. Але дієслово змінило все.
Психологи, які працюють з людьми в кризі, помітили просту закономірність: із заціпеніння швидше виходять не ті люди, що знайшли відповіді, а ті, що знайшли дію. Будь-яку. Навіть мінімальну. Не «я знаю, що буде», а «я знаю, що зроблю сьогодні вранці».
Не треба знати все. Але спробуйте відстежити, якою мовою ви говорите з близькими та із собою. Якщо у вашому внутрішньому монолозі немає дієслів, що позначають конкретну дію, — це сигнал. «Усе погано. Невідомо. Страшно» — це опис стану. «Що я можу зробити, щоб це змінити» — це вже рух.
Одне дієслово конкретної дії в реченні повністю змінює його енергію.
Невизначеність нікуди не дінеться. Особливо зараз, особливо в тій ситуації, в якій ми знаходимось. Тому ми маємо завжди пам’ятати, що між «я не знаю» і «я не знаю, і тому зроблю ось що» є величезна різниця, яка дає можливість жити повноцінне, якісне та корисне життя, плануючи та втілюючи заплановане, хай навіть і малесенькими кроками: «Я не впевнена, що під час обстрілу в наш будинок не прилетить, тому краще піду в укриття, або хоча б буду спати в коридорі», «Я боюся за чоловіка, який на фронті, тому задоначу і це дасть мені розуміння, що я — помічна»; «Я не знаю, що буде далі з навчанням моєї дитини, тому найму для неї репетитора з англійської».
Імпровізатори це знають давно. Сцена не чекає, поки ти будеш готовий. Ти просто виходиш і починаєш, бо ти ніколи не будеш готовим більше, ніж є тут і зараз.