П’ять пасток, у які потрапляють батьки дітей з нервовою анорексією
Ольга Лазаренко: «Вірте в те, що ви бачите» (Фото: evgenyataman/Depositphotos)
Це складна і підступна хвороба, ризик проявів якої зростає в період підвищеного стресу
1. «Все саме пройде». Це перше хибне загально розповсюджене уявлення. Тобто батьки можуть очікувати, що ця поведінка сама собою мине і пов’язана з труднощами підліткового віку. Однак розлади харчової поведінки радше накладаються на підлітковий вік. Тобто ці складні порушення поведінки, сприйняття, мислення та емоцій можуть проявлятися в будь-якому віці, але їхні прояви, такі як негативізм чи опозиційно-виклична поведінка (що стосується їжі) батьками хибно приписуються до закономірного вікового етапу, а не до розладу. Тому анорексія набагато пізніше помічається і визнається проблемою, з якою треба до спеціаліста.
2. «Вона/він не хоче». Це про те, що дитині (яка вже захворіла) відводять ключову роль у тому, як харчуватись та як ставитись до свого стану. Але реальність полягає в тому, що заперечення проблеми — це частина розладу харчової поведінки (нервової анорексії). Це один із клінічних проявів і критеріїв. Дитині здається, що все нормально. Навпаки, вона може почуватись спокійнішою та щасливішою в той час, як її організм уже руйнується.
Тому повністю спиратись на бажання чи небажання, на оцінки дитини в цей період не можна. Натомість слід прислухатись до спеціалістів, створювати з компетентними спеціалістами коаліцію і включати туди дитину, а не навпаки.
3. «Нам просто потрібно, щоб хтось їй/йому підняв самооцінку, і тоді все само собою налагодиться». З нервовою анорексією це не працює. Спершу потрібно не самооцінку підіймати, а працювати з харчовою поведінкою. Лише після набору ваги та відновлення фізичного здоров’я починається робота з емоціями, комунікативною сферою, когніціями й тільки потім із самооцінкою.
Сім'я для дитини — величезний ресурс
Подумайте так: чи всі, хто має знижену самооцінку, хворіє на нервову анорексію? Не всі, правда ж? Далеко не всі. Тому спершу вага і відновлення, а потім — і то по запиту дитини — робота з іншими темами.
4. «Ви її/його якось змусьте». Нервова анорексія — це складна і підступна хвороба. Щоб вас не демотивовувати, не буду писати кількість смертей і хроніфікації (фактично невиліковного хронічного процесу). Але. Спеціаліст (будь-який) орієнтується на ресурси дитини та сім'ї. Змушування і примушування, різного роду директивні інтервенції залишаються областю крайніх заходів у стаціонарних відділеннях. В амбулаторних умовах спеціаліст може застосовувати мотиваційне інтерв'ю — це якраз недирективний підхід, який сприяє тому, щоб дитина сама усвідомила проблему. І тільки потім прийняла рішення з нею працювати.
Проте є ще одне але. Залежно від втрати ваги при анорексії когнітивні спроможності дитини можуть знижуватися настільки, що вона стає неспроможною усвідомити проблему і її наслідки. Тому спеціаліст може залучати сім'ю для того, щоб батьки чи опікуни ставили кордони й займались лікуванням, харчуванням і наглядом під контролем спеціаліста/ів.
Сім'я для дитини — величезний ресурс, який може допомогти їй в той час, як вона ослаблена хворобою. Жоден спеціаліст в амбулаторних умовах, навіть 2−3 рази в тиждень з годинними консультаціями не здатен цього замінити.
Тому сім'я в першу чергу дбає про підвищення мотивації до одужання (принаймні на певний час) і про все інше. Після того як ризик для життя мине, можна буде повернути дитині більшу автономію, але все одно, порадившись зі спеціалістом — чи не викличе це рецидив.
5. «Вона/він в усьому розбирається». Це про те, що хворі анорексією і справді дуже часто досить відповідальні, принаймні в тому, що стосується їх харчування. Вони зазвичай добре вчаться, самі собі готують. Навіть можуть почати готувати на всю сім'ю. Знаються на дієтах, корисній і некорисній їжі, білках, жирах і вуглеводах. Багато хто пробував уже і вегетаріанство, і різні системи харчування. Тобто ці діти створюють враження таких невизнаних «експертів з дієтології». Отже, батькам здається, що в такої розумної дитини все точно під контролем.
Але це не так. Знання дитини стають на службу хворобі. Ця хвороба підказує, як з'їсти менше, як обманути свій голод. А потім уже як обманути інших, що з тобою все ок.
І батьки вірять хворобі. А треба повірити в те, що ви бачите. В те, яка дитина худа, як вона реально мало їсть. І як вона уникає їжі.
Дуже часто від того, коли родина звернеться за допомогою, справді залежить життя.
Можливо, зараз, коли в нас така катастрофа і зі світлом, і з теплом, здається, що це не на часі. Повірте: хвороба не обирає часу. Насправді в найбільш стресові часи ризик маніфесту анорексії зростає.
Нехай всі діти будуть здорові. Бережіть себе.
Правова інформація. Ця стаття має винятково інформаційний характер і не може бути основою для встановлення діагнозу, ухвалення рішень або медичних висновків. Публікація не замінює професійної психологічної консультації. NV не несе відповідальності за будь-які рішення, ухвалені читачем на основі матеріалів сайту. Якщо вас турбують проблеми зі здоров’ям або психічним станом, обов’язково зверніться до лікаря.
Текст публікується з дозволу авторки