Читайте NV у Google
Світлана Ройз: «Те, що підтверджує нашу думку, ми помічаємо швидше й запам’ятовуємо краще» (Фото: fizkes/Depositphotos)
Це впливає на наші стосунки з людьми
Мені здається, одна з найнеприємніших пасток — пастка упередженості. Вона впливає і на наші стосунки, і на те, як саме ми бачимо інших людей. Коли в нас уже сформувалося ставлення до людини, ми починаємо дивитися не стільки на неї, скільки на наше власне уявлення про неї.
Якщо колись вирішили, що людина хороша, помічаємо її добрі вчинки й легше пробачаємо помилки. Якщо одного разу вирішили, що вона недобра, мозок сам починає помічати та збирати докази саме цієї версії.
Те, що підтверджує нашу думку, ми помічаємо швидше й запам’ятовуємо краще. А те, що не підтверджує, можемо взагалі не помітити або сказати собі, що це просто випадковість.
Це явище називають підтверджувальним упередженням. Воно не означає, що це ми такі поганки чи несправедливі. Просто мозок на всьому заощаджує енергію. Він створює свої «карти» людей і світу і користується ними, як протоптаними доріжками, щоб не витрачати сили. Саме тому будь-яку неоднозначну поведінку людей ми можемо пояснювати так, як пояснили її колись.
Ми змінюємося під впливом ставлення до нас
Уявіть: якщо людина в нашому сприйнятті вже визначена як агресивна, то її гучний голос стане доказом агресії. І якщо вона просто мовчить, це теж може здатися проявом прихованої агресії.
Ми перестаємо бачити людину як таку і лише підтверджуємо те, що колись про неї вирішили. І небезпека в тому, що ми починаємо дивитися так не лише на цю одну людину.
Є ще один феномен зі смішною назвою — ефект німба та ефект рогів. Наш мозок постійно будує прогнози. Це допомагає швидко орієнтуватися у світі. Якщо перше враження про людину позитивне, ми можемо приписувати їй і інші позитивні якості. Якщо негативне — навпаки. Тобто одна характеристика стає фільтром для інших.
Саме тому привабливих людей часто вважають добрішими й компетентнішими, а у людини, яка одного разу нас розчарувала, легше знаходити (і приписувати їй) все нові й нові недоліки.
Наш мозок оновлює знання та моделі лише тоді, коли помилка прогнозу дуже, просто критично велика. А ми не просто бачимо людину — ми бачимо свої очікування щодо неї.
Є ще один неочевидний процес: ми справді змінюємося під впливом ставлення до нас. І люди поруч теж змінюють свою поведінку через наше ставлення до них.
Коли ми перестаємо бачити людину живою, такою, що змінюється, ми ніби не даємо їй місця і права на зміни поруч із нами. Наші очікування впливають на слова, інтонації, довіру, дистанцію. І людина часто починає відповідати саме на них.
У мене так було зі знайомою — поруч із нею я постійно робила щось дивне, «не моє». Потім я пояснила собі, що я настільки їй не подобаюся, що постійно відчуваю цю неприродність поруч із нею, і це впливає на мене, змінює мою поведінку.
І є знайома, в стосунках з якою як тільки я переконую себе, що варто дати їй шанс, вона щось таке утне, що я знов відходжу трохи далі. Але поки не втрачаю надії побачити інше. Бо бачу, що з іншими вона поводиться інакше
Думаю, одна з найбільших щедростей у стосунках — для інших і для себе — дозволити собі сумніватися у своїх висновках. І дозволити іншим змінюватися і бути собою.
Можливо, саме зараз поруч із нами є знайома людина, до якої в нас уже сформувалося ставлення, але раптом ми зможемо побачити її іншою. І вона, якщо це дійсно було наше упередження, зможе по-іншому проявитися поруч із нами.
Текст публікується з дозволу авторки