Спотворена картинка реальності. Як ми сприймаємо одне одного та навколишній світ
Ольга Лазаренко: «Щоб оцінити власну привілейованість, потрібно вийти зі своєї бульбашки» (Фото: ilixe48/Depositphotos)
Це породжує порочне коло соціальної несправедливості та нерівності
Хочу поговорити про деякі феномени соціального сприйняття.
Соціальна сліпота — це про те, що люди, які не переживали певний досвід і емпатійно не можуть співвіднести його із собою, коли бачать цей досвід навколо себе, помічають вибірково лише певні речі, а інші ігнорують. Так формується викривлена картинка реальності.
В основі цього явища лежить фундаментальний принцип генералізації власного досвіду на інших.
Наприклад, люди, які не зазнавала насильства в дитинстві, живуть так, наче його не існує взагалі. Білі американці довго не могли зрозуміти, що мається на увазі, коли йдеться про дискримінацію. Не геї демонструють крайню зневагу до проблематики прав геїв (тут іще грає роль упередженість і стереотипи, але і відмінність, і неможливість емпатійно вслухатись в відмінність теж має вагу).
Чоловіки можуть казати, що нерівності у розподілі благ, соціально-економічних і фізичних труднощів для жінок насправді не існує. Жінки в армії не мають ніяких проблем — сюди ж.
Там, де є сліпота привілейованості, зазвичай є соціальні стереотипи щодо інших
Люди без інвалідності не демонструють розуміння проблем людей з інвалідністю навіть на рівні усвідомлення, що це є. Не помічаючи цього. І так далі. Можна перераховувати нескінченно.
Що таке взагалі привілейованість? Це усвідомлення і оцінка того, наскільки вам пощастило, що, приміром, ви народилися чоловіком-спадкоємцем у багатій родині. Або що не маєте інвалідності. Або що не відчували булінгу у школі за інший колір шкіри. Будь-що.
Для чого потрібна ця оцінка того, наскільки вам пощастило? Для реалістичнішого соціального сприйняття, більшої чутливості і кращої просоціальної поведінки. Трансляція соціально-чутливих норм у групах приводить до більшої згуртованості суспільства і більшого соціального капіталу. Що своєю чергою впливає на індекс щастя кожного окремого члена соціуму.
Там, де є сліпота привілейованості, зазвичай є соціальні стереотипи щодо інших: «Я не бачу — значить, цього немає» — про відмінний досвід, а далі — упередженість, прірва між соціальними групами, ворожість. І програють усі.
Парадокс у тому, що щоб оцінити власну привілейованість, потрібно вийти зі своєї бульбашки і подивитися на світ навколо. Не через стереотипи «вони — якісь там», а через емпатійну ідентифікацію з іншими людьми. Через намагання їх зрозуміти.
Небагатьом це під силу, чесно кажучи. І саме в цьому я бачу найбільшу проблему.
Генералізація свого досвіду стосовно інших породжує порочне коло соціальної несправедливості й нерівності. І часто після цього страждання непривілейованої групи раціоналізують — замість емпатійного відгуку.
У Роберта Сапольські є про те, що багаті люди схильні оцінювати бідних як таких, що самі винні у тому, що не мають грошей, — бо їм бракує дисципліни, вони мають низький рівень освіти та схильність до насильства, імпульсивні або емоційно неврівноважені (у цьому дослідженні проводилась оцінка сприйняття однієї групи іншою і погляд на проблеми бідності, соціальна справедливість, згуртованість і соціальний капітал).
Ми бачимо це не тільки по розподілу стереотипів багаті-бідні, а й по інших умовних соціальних категоріях і групах. «Якщо я чогось не бачу, то цього немає». Я поводжуся так, наче цього не існує. І моя поведінка поглиблює проблему й відсуває рішення.
Інша сліпота полягає в тому, що я бачу лише проблеми моєї групи, мої власні страждання, які виходять із вразливості або попереднього досвіду. Часто це буває дуже доречно і правильно, якщо це розвиває спільноту і скероване на спільне благо, на трансформацію соціуму в бік чутливості, повернення належних прав, відновлення справедливості, кооперацію.
Але часто, коли ця поведінка є деструктивною, можуть бути й гострі конфлікти, і різні крайні вияви. Наприклад, тероризм у відповідь на вразливість чи порушення прав моєї меншини.
Ця проблематика не нова й багато ким описана. Але ще раз захотілося написати про це.
Текст опубліковано з дозволу авторки