Дивовижні історії. Дев’ять книжок, вісім із яких раджу прочитати

Розкажу вам про дев’ять книжок, прочитаних у листопаді. Вісім із них дуже раджу, одну — залишаю на ваш розсуд.

Власне життя, Джоанна Біґґс, видавництво Лабораторія

3 з 10

Уже на третьому реверансі авторки в бік російських письменників мені хотілося відкласти цю книжку і більше не торкатися. Але навіть якщо абстрагуватися від недолугої запопадливості перед «великою літературою», книга все одно дивна. Це невдала спроба поєднати автофікшен, «мотиваційну» маячню на тему стосунків та біографії видатних письменниць. Власне, тільки через цікаві розповіді про чудових письменниць, яких у нас іще дуже мало видають, я все ж дочитала книгу. От на біографіях авторці й спинитися б! Написати б тільки про чудових видатних жінок, які присвятили життя літературі. Навіщо було додавати — до місця і не до місця — історію про власний шлюб і розлучення, намагаючись дорівняти її до чужих життів? Мені абсолютно не цікаве особисте життя закоханої в Толстого авторки, і тим більше її мізогінні міркування про стосунки, за межами яких вона не бачить жінку повноцінною та щасливою людиною. Найбільше обурення викликала спроба провести аналогії між своїм шлюбом та історією шлюбу Сильвії Плат — бо це ж так «доречно» — порівнювати спокійне розлучення, коли двоє дорослих людей у певний момент життя ухвалюють рішення не бути разом і розходяться з мінімумом зіпсованих нервових клітин, з абсолютно токсичним, страшним, аб’юзивним шлюбом авторки Під скляним ковпаком, яка з нього вийшла в розлучення, а звідти — просто у вікно.

Словник загублених слів, Піп Вільямс, Видавництво Старого Лева

9 із 10

Книга про жінок і невидиму жіночу працю, про слова, яким відмовлено у присутності на сторінках академічних видань, бо вони описують жіночу фізіологію, жіночий біль, жіночі переживання — усі ті слова, що довгий час лишалися поза оптикою науковців, лінгвістів, лексикографів і фахівців з мови — звісно ж, чоловіків. На перший погляд, це історія про життя і дорослішання вигаданої персонажки (на відміну від неї, чимало згаданих в книзі людей жили та працювали над Оксфордським словником). Але насправді головний герой книги все-таки словник. Життя Есме, Ліззі, їхніх знайомих і приятелів описується насиченими, але невловними мазками. Їхні історії деінде уриваються, тануть, вислизають із рук і обплітають собою оповідь про створення першого видання словника. А ще це книга про війну і втрату, про те, що поступ в жіночих правах не такий вже і грандіозний, щоб можна було скласти руки і потішитися досягненням, а ще про те, що царина науки досі всуціль просякнута патріархальними настроями та повним нерозумінням жінок. Взагалі, книга дуже сумна.

Місячне сяйво, Майкл Шебон, видавництво Фабула

10 із 10

«Читання американської історії переконало його у відсутності так званої «американської порядності», — це Шебон пише про свого діда. І ще: «Америка зійшла на Місяць сходами з людських кісток». Ну і ще одненьку цитату: «Ракети невіддільні від своєї придатності до вбивства людей», — навіть якщо йдеться про ракети, що доправляють людей у космос. Дивовижна історія, неймовірна книга! Родинна сага про мрії, про космос, про ракети, про полювання на Вернера фон Брауна, винахідника ракети Фау-2, про війну та божевілля, про родинні таємниці, про смерть і про неідеальне життя. Шебон записав спогади свого діда, коли той поволі помирав від раку — вийшла ціла пригодницька історія про життя неймовірної людини, яка підводила очі до зір і шукала поступу в чорній глибині космосу, але натомість мусила пізнати глибини людської ницості та щирості, пройти війну і примиритися з тим, що навіть найближча людина може піти в засвіти із таємницями, які ніколи не розкриє рідним. «Ракета летить швидше звуку, отже, звукова хвиля від її надходження надходить вже після вибуху. Ми це чуємо, значить, ми живі!» Сильно, правда? Це про нас.

Ніщо, Кармен Лафорет, видавництво Комора

10 із 10

Юна сирота Андреа, сповнена мрій, сподівань і затятості, приїжджає до повоєнної Барселони — навчатися і жити своє найкраще життя. Тільки найменше очікує того, що життя її барселонської рідні, про яку вона зберігала чудові дитячі спогади, змінилося до невпізнаваності. Розкішна квартира в центрі міста, дядьки, бабуся, тітки оповиті занепадом і деградацією. Повсюдний мотлох, привиди минулого, задушливі люди, безгрошів'я, голод — все це так мало схоже на омріяне дівчиною життя. А ще дядько, Роман, брутальний красень, який, здається, має до небоги геть не батьківські почуття. А ще дядько Хуан, який поволі скочується в справжнє божевілля. А ще Глорія, дядькова дружина, яка чіпляється за свій божевільний шлюб. А ще сіра зотліла примара, старенька бабуся, яка намагається підгодовувати нещасну Андреа, коли та, розтринькавши в перші ж дні місяці гроші на утримання, харчується шматочком хліба, що отримує вранці. А ще тітка Ангустіас, яка душить, душить юнку правилами та заборонами. А довкола вирує Барселона, розкішна та пишна, спокуслива й галаслива, спекотна і радісна. От тільки чи стане сил у дівчини вибратися із темного черева родинного занепаду? Дуже красива міська історія про родину, яка не витримала випробування часом та війною.

Чому в нас не було великих художниць?, Лінда Ноклін видавництво Komubook

10 із 10

Уперше цей доленосний есей Лінди Ноклін побачив світ у 1971 році. Вона писала про труднощі, які століттями перешкоджали жінкам досягати успіхів і визнання у візуальному мистецтві - живописі, скульптурі. Як от, наприклад, жінкам заборонялося малювати з людської натури — оголеної і тим більше чоловічої, а без знання тілобудови та вміння її відтворити на полотні художня освіта й техніка не могли вважатися повними чи достатніми.

Через тридцять років після виходу есею Чому в нас не було великих художниць? Лінда Ноклін написала доповнення до тексту (другий есей теж включений до книги), з ретроспективою здобутків жіночого мистецтва і того, як жінки торують свій шлях до успіху. За великим рахунком, основну думку обох текстів можна звести до такого: поступ є, але роботи в цій царині ще валом, тож, пані та панянки, не варто розслаблятися.

Пташиний короб, Джош Малерман, видавництво Лабораторія

10 із 10

Постапокаліптична історія, яка, на перший погляд, має гепі-енд, а якщо придивитися, то відкритий фінал — натяк на те, що катастрофа, яка спіткала людство, дає шанс сховатися, але не лишає жодних шансів утекти. Будь-який прихисток є тимчасовим. Урятуватися можна тільки в темряві, в печері, еволюційно відкотитися в темні часи, що, власне, поволі й відбувається. Щось спіткало планету, що саме — ніхто не знає, але зародилося воно десь у росії, і звідти пошесть помандрувала світом. Істоти, погляд на яких руйнує психіку, вештаються тепер вулицями міст і містечок, тож жменька людей, які все ще тримаються за життя, мусять пристосовуватися до нового світу. Мелорі мешкає у великому будинку з двома малолітніми дітьми — колись це була схованка для кількох людей, але дещо сталося, і з дорослих Мелорі залишилася одна. У якийсь момент вона вирішує, що настав час їм з дітьми залишити цей прихисток і податися до іншого. Попереду коротка мандрівка із зав’язаними очима довжиною в життя. І дуже, дуже багато запитань про те, чи має цей порятунок узагалі хоч якийсь сенс.

Маїсові люди, Мігель Анхель Астуріас, видавництво Вавилонська Бібліотека

10 із 10

Нехай мені пробачать усі ті, хто в першу чергу зчитують в цій історії колоніальні контексти та приміряють їх на нашу сьогоденність, але, як на мене, твір взагалі не про це. Дивовижна і грандіозна книга Астуріаса, яка пульсує прадавньою космогонією і величними наративами про людство, внутрішнє прозріння й численні переродження в нескінченному плині життя, теми колонізації лишень злегка торкається маїсовою китицею. Людська історія тут — лише тло, загальний фон, який створює об'єм, але не визначає перспективу. Глибину задають персонажі - як і вигадані, так і цілком реальні історичні постаті, глибину творять легенди, смаки й пахощі, жіночі доторки, чоловічі пожадання й велична природа. Геніальність Астуріаса в тому, що навіть не маючи ґрунтовних знань ані про Пополь-Вух, священну книгу одного з народів мая, які селилися на території сучасної Гватемали, ані про історію Гватемали та її героїчний епос, ви все одно зрозумієте цю книгу. Захочете розшифрувати й пірнути в підземну печерну річку «маїсових людей» — почитаєте Пополь-Вух, а не захочете — то посидите наодинці з власними думками про заплетену косицю із шести новел, які переплітаються, вплітаються, сплітаються одна з одною. Бо великою мірою Маїсові люди — це історія про історії. Питання лише в тому, яка історія правдивіша: та, яку розказали, чи та, яку запам’ятали?

Спогади уявного друга, Метью Дікс, видавництво VERBA Publishing

100 з 10

Випадкова покупка, яка подарувала цілий вечір задоволення. Зворушлива, неймовірно щемка і ніжна історія, яку розповідає не дитина про свого уявного друга, а уявний друг про свою дитину. Макс — хлопчик «у спектрі», який дуже важко сходиться з іншими дітьми, і, можливо, саме тому його уявний друг Будо так довго не покидає його. Будо знає, що «вигадані друзі» не залишаються зі своїми дітьми на все життя, а ще він здатен бачити «уявних друзів» інших дітей, і те, як вони зникають, розчиняються в небутті. І це бентежить Будо: він хоче знати, що стається з ними, народженими уявою створіннями, які для самих себе є справжніми, мають своє життя, свідомість, думки? Будо не хоче залишати Макса, але коли хлопчика викрадають, перед Будо постає величезна дилема: подовжити своє існування і бути з Максом так довго, скільки зможе, чи дозволити хлопчику врятуватися і подорослішати. Це таки питання із зірочкою, бо дорослішання майже напевне знищить «уявного друга» і не тільки його. Дуже важлива, дуже доросла і глибока історія про справжність і невидимі речі, які визначають нас.

Трилогія, Юн Фоссе, Книголав

1000 з 10

Однозначно одна з найкращих книг, прочитаних цього року. Дивовижної краси історія. Сумна і справжня, загадкова і прозаїчна, символічна і максимально заземлена у саме життя. Такий собі діалог Бога з часом, часу із людиною, людини з Дияволом, різдвяний вертеп та історія про справжнє кохання в дусі найтемніших казок Андерсена. Імена, долі, слова та обіцянки сплітаються, мов джерельця, які вихлюпуються в море людського існування.

Асле і Аліда, юні й бідні, закохані втікачі, шукають у портовому місті, де їм прихилитися на ніч, та люди, коли відчиняють їм двері, щойно бачать вагітний живіт Аліди, затріскують двері. Асле і Аліда закохані. Асле і Аліда неодружені. Дитина має народитися ось-ось. Асле і Аліда зустрічають міського ката, і вся їхня доля уже визначена наперед. Все пов’язано з усім, всі пов’язані з усіма, і тільки кохання не кориться законам людського існування. Нордична, холодна казка і найправдивіша оповідь у світі.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут