«Що робити, якщо?..» 19 практичних пунктів для батьків школярів

19 дуже практичних пунктів «Що робити, якщо?..» Неочевидні важливі речі, про які варто поговорити з дитиною в перші шкільні дні — не тільки під час війни. Ми не зможемо підготуватися до всього. Але є те, що варто передбачити хоча б у розмовах.

Вчителі можуть також пройтися по цих пунктах — це може допомогти в адаптації.

1. Як у школі позначають сигнал тривоги. Якщо звук сирени чи інший сигнал у школі новий для дитини, добре заздалегідь його почути. Можна послухати запис, пояснити, що він означає, і проговорити, що відбуватиметься після нього. Можливо, сказати: «Ти почуєш цей звук — учитель скаже, що робити, і ви разом підете в укриття». І добре знати, чи є в школі якийсь додатковий сигнал, оголошення, повідомлення.

У школі доньки про тривогу, відбій і потрібні дії повідомляє адміністратор через гучномовець голосом. Це звучить безпечніше.

2. Що робити, якщо тривога почалася, коли дитина не в класі. Це ж може бути туалет, коридор, їдальня, спортзал, вулиця на перерві.

Можна запитати у школі про алгоритм і вдома програти кілька ситуацій: «Ти вийшла в туалет. Раптом почула сигнал. Що робитимеш?» Дитині потрібен не просто загальний план «всі йдуть в укриття», а розуміння, до кого саме приєднатися, що робити й де саме укриття.

3. Дитина, яка тільки адаптується до школи або нового класу, може не запам’ятовувати імена й обличчя. Це може додавати відчуття розгубленості.

Можна попросити вчителя чи вчительку зробити фотографію класу на мобільний телефон і вдома разом називати — впізнавати дітей. Попросити дитину, щоб вона нас «познайомила» з усіма по фото. Нормально, якщо вона поки не згадає дітей.

4. Як дитина буде знайомитися? Наші діти зростають в час, коли саме ця навичка може бути не так розвинена, причому в будь-якому віці.

Можна з молодшою дитиною заздалегідь «пограти» в знайомство: як підійти, що сказати, як запитати ім'я, як запропонувати сидіти разом.

Важливо нагадати: складно подружитися по-справжньому з кимось у перші дні. Можна почуватись одинокою чи одиноким, але це може бути через те, що всі поки приглядаються одне до одного.

Важливо нагадувати дитині, що перші дні та й місяці у школі не визначатимуть весь рік.

5. Як дитина скаже, що їй потрібна допомога. «Попроси допомоги» — це занадто загальна фраза для дитини. І не у всіх є така навичка.

Дитина має знати, що робити, якщо вона не знає, що робити

Краще знати конкретні слова: «Мені зараз страшно»; «Я не знаю, що робити»; «Я загубила свої речі»; «Я не зрозуміла завдання»; «Мені потрібна допомога, допоможіть, будь ласка».

І важливо знати, до кого саме може звернутися дитина у школі.

Звісно, ідеально, якщо про те, що можна звертатися по допомогу і до кого звертатися, скажуть і у школі.

Окрема тема — що робити, якщо дорослий не почув? Я знаю ситуацію, в якій дорослий, що був поруч, не зміг зреагувати, і дитина вирішила, що в школі більше просити взагалі не можна і не варто. Тому можна пройти і такий сценарій: «Якщо тебе не почули з першого разу, ти можеш сказати ще раз. Можеш звернутися до іншого дорослого». Для дитини це може бути неочевидним.

6. Як дитина скаже, що хоче в туалет. Чи можна просто сказати: «Можна в туалет?» Чи треба підняти руку? Чи можна вийти під час уроку? У кожній школі можуть бути свої правила. Варто про них дізнатися. Будьте уважні до того, чи випускають дитину в туалет.

7. Як взагалі виглядає шкільний туалет. Я щороку про це нагадую. Якщо конструкція унітаза не схожа на ту, до якої дитина звикла вдома, вона може злякатися, не зрозуміти, як ним користуватися, або просто терпіти весь день. Особливо якщо це туалет без звичних перегородок. Тому, якщо є можливість, добре заздалегідь показати дитині шкільну вбиральню.

8. Шестирічна дитина може ще не дуже добре витирати попу. У цьому ще одна з відмінностей дітей шести і семи років. У дітей цього віку можуть бути цілком фізичні труднощі: довжина рук, координація, рухливість. Тому важливо ще раз перевірити цю навичку і, можливо, покласти в рюкзак вологі серветки.

9. Чи можна брати воду і коли дитина може пити. Чи можна пити під час уроку? Де набрати воду? Дитина може не пити не тому, що не хоче, а тому, що не знає, чи їй можна. Ідеально, якщо вчителі одразу про це розповідають і доступ до води та туалету постійний.

10. Що робити, якщо дитині жарко, холодно, незручно, щось болить. І ще важливіше: чи може дитина взагалі розрізнити свій стан і потреби? Зняти кофту? Сказати, що їй холодно чи задушно? Попросити допомоги, якщо щось болить?

Я пам’ятаю, як у свій перший шкільний день в першому класі не зрозуміла конструкції парти та сидіння і перші уроки сиділа на закритому сидінні, на самому куті. Потім розібралася. Але попа дуже боліла.

Діти, які дуже стараються бути «хорошими учнями», іноді терплять фізичний дискомфорт, бо не знають, чи мають право щось змінити. Чи може наша дитина сказати: «Мені некомфортно» і що саме?

11. Що робитиме дитина, якщо раптом засумує за вами. Для маленької, та й для дорослої дитини це нормально. Ми можемо сказати про це, нормалізувати й вигадати власні способи дати відчуття «я з тобою»: «Якщо тобі раптом стане сумно, ти можеш подивитися на браслетик, іграшку в рюкзачку, покласти руку собі на плече, наче я тебе обіймаю, подивитися на записку, яку я тобі поклала…». Добре вигадати щось своє.

12. Що робити, якщо страшно, сумно, зле, але незрозуміло чому. Після всього, що відбувається з нами й нашими дітьми, дитина може раптом відчути страх через звук, запах, голос, рух, грюкання дверей, текст підручників — і сама не розуміти, що саме її налякало.

Ми не знаємо, що може стати тригером для реакції конкретної дитини.

Звісно, ідеально, якщо є домовленість із вчителем, що дитина може показати якийсь знак, що їй потрібна підтримка. Але знак, який би не привертав увагу всього класу.

І добре, якщо дитина знає хоча б кілька способів допомогти собі. Що допомагає саме вашій дитині?

13. Що робитиме дитина, якщо інша дитина плаче, кричить або поводиться незвично. У класі може бути учень, який реагує на тривогу чи перевантаження дуже бурхливо і не так, як для нашої дитини звично.

Дітям важливо знати: «Ми всі різні й усі реагуємо по-різному. Можливо, мозок цієї дитини працює інакше, і зараз саме так вона заспокоюється. Ти можеш відійти. Можеш знайти дорослого. Якщо ви разом — запитай у дорослого, що краще робити та чи потрібна допомога».

Це знімає з дитини відповідальність за стан іншої дитини, але залишає простір для розуміння та емпатії.

14. Початок навчального року — це нове сильне навантаження на всі системи. Дитину можуть втомлювати самі контакти з однокласниками та вчителями, велика кількість стимулів, звуків, дотиків, правил. Ще й можлива небезпека. Нам може здаватися, що тільки початок року, і дитина «нічого особливого ще не робить». Але ж її нервова система працювала на повну. І після школи дитина може хотіти побути в тиші (дивне слово в наш час). І тупити, нічого не робити.

15. Що робити, якщо загубилися речі. Іноді для дитини це додатковий стрес, особливо якщо їй страшно зізнатися батькам. І перші місяці навчання дитина просто може не знати, куди покласти і де шукати своє.

Читайте також:

Катерина Гольцберг

Поговорімо про суб'єктність. Від чого залежить формування гідності у дитини

Добре було б проговорити: «Якщо ти не можеш щось знайти — попроси дорослого». Або: «Давай пошукаємо разом». Багато з нас живе в режимі заощадження, але речі — точно ж не те, що має додавати дітям тривоги.

Минулого навчального року знайома дитина вирішила не йти зі школи додому, бо боялася реакції на те, що загубила кросівки.

16. Що робити, якщо дитина запізнилася. Іноді дитина боїться не самого запізнення, а невідомості про те, що робити після нього. Наприклад, вона заходить у клас, а всі вже сидять і урок розпочався. Що робити? Що сказати? Звісно, важливо, щоб про це розповіли й у школі. Бо в наш час непередбачуваних сценаріїв із тривогами це більш ніж можлива ситуація.

Знайома дитина, коли запізнювалась до школи, через те, що не знала, що робити, просто почала прогулювати уроки.

17. Що робити, якщо дитина помилилася. Розлила воду. Чогось не встигла. Неправильно відповіла. Забула щось удома.

Школа має бути безпечною територією помилок. Мрію про це. Шкода, що ми досі не даємо собі та дитині достатнього права на них. Так важливо, щоб всередині дитини звучало не: «Я тупа», а: «Я зараз помилилася».

Дитині так важливо мати досвід та дозвіл: помилка — це ситуація, яку можна виправити, а не причина ховатися від дорослого і знецінювати весь свій досвід.

18. Що робити, якщо хтось образив. Перші шкільні місяці діти різного віку намагаються відчути й зайняти своє місце в групі та «тестують» одне одного.

Нам важливо не просто сказати: «Не давай себе ображати», а дати конкретні слова та алгоритми реакції: «Мені це не подобається». «Зупинись». «Мені потрібна допомога». І знати, до якого дорослого звернутися.

19. Що робити, якщо зміниться план. Під час війни плани можуть змінюватися особливо часто. Іноді дитину забере не мама, а сусідка. Або вона залишиться в школі довше. Або заняття перенесуть. Або заняття сьогодні будуть онлайн.

Важливо нагадувати: «Якщо план раптом зміниться, тобі про це скажу я, вчитель чи вчителька. Ми намагатимемося попередити тебе».

Зараз буде дивна фраза: дитина має знати, що робити, якщо вона не знає, що робити. Шукати дорослого. Питати. Дотримуватись правил, які ми разом створили. Мати список телефонів, краще і на папері, — кому можна зателефонувати, якщо немає зв’язку з рідними.

Ми не зможемо підготуватися до всього. Але нехай невизначеності для всіх нас буде хоч трохи менше.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV