Коли війна змінила ролі. Кілька порад тим, хто піклується про своїх батьків

«Теж мені новина, — скажете ви. — Піклуватися про батьків!»

Ні, не новина. Допомагати батькам — абсолютно нормально, і в нашій культурі цілком природно і повсюдно.

Брати на себе частину хатніх справ, записувати батьків до лікарів, винаймати прибиральниць і масажистів, організовувати доставку продуктів, виштовхувати у літні подорожі на море і так далі й тому подібне — чого ми тільки для них не робимо! І у більшості випадків отримуємо від цього задоволення, чи не так?

Втім, війна багато що змінила, а дещо просто перевернула з ніг на голову. Я дуже часто чую від своїх клієнтів фрази на кшталт: «Вже незрозуміло, хто чия дитина».

У багатьох трапилося так: з різних міркувань дорослі діти знову стали жити разом зі своїми батьками (або одним з батьків), хоча до цього жили окремо 20 чи навіть 30 років.

Чую і таке: батьки живуть окремо, як і жили, втім сукупний стрес, пов’язаний з війною, зробив їх геть інфантильними, і в усіх справах, які до війни вони успішно робили самостійно, тепер потрібна детальна допомога.

«Ні» — це не образа

Переживання за батьків — взагалі окрема емоційна «стаття». Незалежно від того, в Україні ви — чи вони, але якщо ви не разом, кожен ранок починається з «переклички» в месенджері, точніше з перевірок хто коли востаннє був онлайн. Так, все ускладнилося. Втім, найскладніше тут пам’ятати науково доведений факт: хелпер (той, хто турбується) потребує на турботу, відновлення, безпеку, відпочинок не менше, ніж юзер (той, про кого піклуються). А насправді й більше.

Інші думки з цього приводу — далі.

Поставити себе на перше місце.

Ви у себе один або одна. У вашій зоні відповідальності не тільки чоловік чи дружина, діти, звірятка, робота, дім і ваші літні батьки — ви теж у зоні відповідальності.

Якщо посиплетеся ви — ляже і все інше. Коли ви це усвідомлюєте, легше пріоритезувати сон, паузи між справами, поїсти коли голодний, усамітнитися коли від спілкування голова йде обертом тощо.

Тож перша моя порада — геть почуття провини за турботу про себе.

Встановити межі.

Також не треба почуватися винними за емоції, які вам в собі не подобаються — припустимо, якщо батьки бісять вас своєю повільністю. Ви можете і біситися, і водночас бути люблячою дорослою донькою або сином.

Амплуа «найкраща донька» або «найкращий син» незручне, а часто навіть небезпечне. Знаю чимало випадків, коли літні батьки на це амплуа «підсаджувались», як на наркотик. Їм було настільки зручно брати, просити, вимагати, жалітися — і знов, і знов — що поступово вони взагалі ніби розучилися робити щось самотужки.

Такий стан речей не потрібен ані вам, ані батькам — їм важливо відчувати себе повноцінними самостійними людьми, хоча ззовні так може і не здаватися.

Тож моя друга порада — встановіть межі дозволеного.

Обговоріть і погодьте масштаб вашої допомоги. Нехай ступінь ваших клопотів буде регламентований і з усіма узгоджений.

Ці «межі дозволеного» маєте озвучити саме ви, адже тільки ви можете реалістично оцінити ваш фізичний і емоційний ресурс, ваш вільний час і загалом вашу готовність додати собі, по суті, ще одну роботу.

Казати «ні» — легально.

Спокійно відмовляйтеся від задач, які не готові виконувати. Там де можливо — пропонуйте альтернативи.

«Ні» — це не образа. Не ознака «нелюбові». Не якість «поганої доньки». «Ні» — це кордони гарної доньки.

Ще одне моє спостереження — багатьох батьків треба привчати довіряти професіоналам.

Більшість наших матерів і батьків виросли під гаслом «я сама!» та «я сам!» Няні, домогосподарки та інші майстри своєї справи — це вже надбання нашого покоління.

Ваші спроби запросити до батьків жінку, яка помиє вікна, або заплатити молодому сусіду по дачі, щоб він після зими перекопав їм їх неоціненний город, спочатку зустрічають лютий супротив.

Читайте також:

Роберт Таіббі

Непрохані поради й тотальний контроль? Як проапгрейдити стосунки з батьками

Втім, це полегшує життя і вам, і батькам — і вже наступного разу вони абсолютно спокійно приймають допомогу і той факт, що у вас є важливіші справи, ніж їх потенційний врожай кабачків.

Девайси та додатки.

Терпляче і, якщо треба, по декілька разів вчіть користуватися необхідними додатками. Так, іноді це вимагає просто буддійського терпіння з вашого боку, але мало що зрівняється з дитячою радістю літньої людини, яка вперше в житті з мобільного відкрила дверцята поштомата або замовила доставку суші.

Просити про допомогу.

Ваше «я сам!» перейшло вам у спадок, втім, вам від цього навряд чи краще. Турботу про батьків можна розділити з вашими братами-сестрами-кузенами-тітками. Про щось можна попросити сусідів, про щось — консьєржа.

Не перегравати з опікою.

Ваші батьки дорослі люди. Якось вони прожили це життя сповнене неабияких негараздів. Вони самі вирішують, що їм їсти, як вдягатися, коли на вулиці спека, які передачі дивитися перед сном. Підтримуйте їх самостійність і відчепіться із своїми порадами.

Просити і їх про допомогу.

Тато моєї подруги переїхав до неї в Польщу і перші чотири місяці дивився ютуб в телефоні або у вікно. Подруга зрозуміла, що так діло не піде, і сказала: «Так, я вимоталася. Тату, давай, будь ласка, раз на тиждень ти будеш ходити в магазин, мені так буде легше». Ви б бачили, яким галопом той тато бігає за продуктами щотижня!

Ролі не змінилися. Ви в першу чергу їх дитина. У вас є ваше життя, власні виклики та захоплення. Друзі, плани й забаганки.

В другу чергу ви той, хто про них піклується. Не дозволяйте другому заміщувати перше.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV