Іноземна мова для дорослих. Як вивчити нову мову в будь-якому віці?
Книга допомогла мені поглянути на проблему, до якої я мав абсолютно неправильний підхід
Іноземна мова для дорослих. Як вивчити нову мову в будь-якому віці
Роджер Крез та Річард Робертс
Книга написана у 2015-му та перекладена з англійської у 2017-му
Рейтинг GoodReads — 3,62
Рейтинг Amazon оригіналу книги (Becoming Fluent: How cognitive science can help adults learn foreign language) — 4,3
Книга № 26 книжкового марафону. На цю книгу я натрапив зовсім випадково. Почалося з того, що в Барселоні відкрили книжковий бутик і повідомлення про це почали з’являтися в багатьох Telegram каналах.
Я люблю книгарні. Особливо нові! Але дуже рідко, коли хтось відкриває саме книжковий бутик. Останній книжковий бутик, який я відвідав, був книжковий бутик Rivoli у Нью-Йорку. Мої покупки довелося вивозити поштою. І це був той день, коли я дав собі обіцянку не купувати більше ніж 7 книг за один візит.
А цей конкретний бутик був ще з романтичною назвою Bookeria Danderlion Wine. І мені вже не терпілося помчати на Avenduda de Parallel 144−146, щоб спробувати книжковий смак Вина з Кульбаб, який був так оригінально застосований у назві цього магазину.
Але була одна маленька проблема.
Книгарня пропонувала книжки в основному російською мовою. Оскільки я волію читати авторів в оригіналі, а читаю в основному нехудожню літературу, то я подумав, що навряд чи зможу щось там купити. Однак мені попалася книга двох американських психологів, саме про вивчення іноземних мов, яку я перегорнув і побачив там посилання, що не поспішайте вивчати мову з носіями мови. Мене ця думка зацікавила. І я вирішив, що як мінімум куплю цю книгу у подарунок Світлані Євстратовій, яка зараз мужньо бореться із вивченням англійської.
Але поки я віз цю книгу в Україну, мене сподобило прочитати в літаку один розділ. І далі я вже не зміг зупинитися.
Тому що книга допомогла мені поглянути на проблему, до якої я мав абсолютно неправильний підхід. І я подумав, що це може бути дуже корисним і для моїх читачів.
Справа в тому, що я вже більше 15 років поспіль намагаюся вивчити другу мову після англійської. Зазвичай, у мене це відбувається так: я пишу собі в річний план вивчити конкретну мову і наприкінці року виявляю мінімальний прогрес. Так я вже починав вивчати французьку, німецьку, італійську і звичайно ж іспанську). Прогрес близький до нуля. І лише ця книга дозволила мені структурно пояснити, що я робив не так і чому отримував такий результат. І в цьому ревю я намагатимусь це викласти.
Отже, перша проблема у тому, в який рівень знань цілитися. У США існує інститут закордонної служби при Держдепі, який навчає дипломатів та інших працівників держави за кордоном. Усього понад 70 мов. І вони поділяють 6 рівнів знання мови від 0 до 5:
0 — це коли людина не знає взагалі нічого. Це як у мене в японській чи китайській мовах. 5 —це рівень носія мови. На рівні 5 тебе не відрізнятимуть від місцевого жителя. Може лише за найменшими нюансами акценту. Весь процес навчання цього інституту побудований, щоб досягти рівня 3 (Загальне Професійне Володіння). Той, хто говорить на рівні 3, володіє граматикою і має словниковий запас, достатній, щоб брати участь у будь-якій бесіді. Говорить у нормальному темпі. Носію не потрібно уповільнювати свою мову. При цьому можуть зберігатися труднощі з ідіомами, метафорами, прислів'ями і культурним контекстом.
Автор рекомендує не поспішати вчити мову дорослим із носіями мови
Так от — більше, ніж у третій рівень, цілитися не потрібно. До цього моменту, як ви його досягнете, ви вже розвинете інтерес до мови настільки, що самі будете раді вивчити ще. Друга проблема в тому, скільки це може зайняти.
Зазвичай люди займаються 2 або 3 рази на тиждень. І це вважається дуже непогано.
Автор розрізняє мови за складністю. Чим складніша мова, тим більше на неї потрібно часу. На іспанську, як найлегшу мову в Європі, знадобиться 600 годин. На англійську, мінімум 1200. Ну а на китайську чи японську менше ніж 2000 годин не обійтися.
А тепер давайте це приведемо до спільного знаменника. Виходить, що якщо займатися англійською 3 рази на тиждень по годині без перерв на відрядження та свята, то виходить 3×52 = 156 годин на рік. Тобто потрібно 1200/156 = 7,69 років, щоб досягти необхідного рівня. Кого влаштує вивчати мову стільки часу? Хто плануватиме так довго?
А тепер давайте згадаємо Гладвелла, який каже, що щоб стати у будь-якій справі профі, потрібно 10,000 годин. І вам здасться дуже гуманною цифра 1200, якщо їх порівняти.
Таким чином, якщо хочемо вивчити мову швидше, ніж за 10 років, треба просто більше займатися і робити це своєю звичкою.
Катерина Леєнгольд має такий щоденник Agile, його можна купити в інтернеті, він відстежує детально, як ви виконуєте свої звички. Якщо звичку вивчення мови не зробити пріоритетною, то навряд чи можна досягти рівня 3.
Вся книга побудована на описі психологічних прийомів, як зробити так, щоб ви краще запам’ятовували. Починаючи від асоціативного ряду для запам’ятовування слів і закінчуючи тим, що у носія мови пасивний словниковий запас становить 17,000 слів, з яких він активно використовує менше 10%. Тобто нам треба вивчити лише 1500 слів, щоб ми могли зрозуміти і пояснити все що завгодно.
А далі дуже багато прикладів та пояснень із пам’яттю. Дорослі запам’ятовують гірше, ніж діти, не тому, що у них пам’ять гірша, а тому, що вони знають набагато більше, а оперативна пам’ять обмежена. І одні знання витісняють інші. Але хороша новина в тому, що якщо ви вже щось знаєте, ви швидко зможете відновити ці знання. А 20% інформації про мову, яку ви вчили раніше чи в дитинстві, залишається назавжди. Тому, до речі, знання англійської дуже допомагає щодо іспанської.
Крім того, я вже згадував на початку рецензії, що автор рекомендує не поспішати вчити мову дорослим з носіями мови. Тому що вчитель, який не є носієм, набагато краще розуміє проблему вивчення цієї конкретної мови і більш точно, проведе тебе містком знань з рідної мови на бажану іноземну. А ось дітям навпаки рекомендуються носії, бо діти набагато легше за дорослих зможуть відтворити акцент.
Також дуже важливими є будь-які стратегічні компоненти. Якщо ви можете створити контекст та пожити в цій країні. Або піти вчитися цією мовою (яку ви вивчаєте) вашій улюбленій справі. Або читати книги і дивитися фільми конкретно тією мовою, якою вони були створені і є предметом вашого інтересу. Взагалі, інтерес збільшує ваш шанс вивчити мову в рази. Але тільки ви відповідаєте за те, що саме вам цікаво. Вчитель про це не знає, доки ви йому не розповісте!
Ну і нарешті, автор докладно розбирає психологічні налаштування, які нам заважають чи допомагають вивчити мову. Мій улюблений приклад був звичайно ж з тенісу.
Мартіна Навратілова трощила всіх двадцять років поспіль, поки не спіткнулася в 1987 на Ролан Гаррос на Штеффі Граф. А трохи згодом її розбила Габріела Сабатіні. Журналісти не раз запитували Мартіну, що складається враження, що остання грає не на повну силу. І Мартіна чесно зізналася. «Так це так. Я так боялася цих дівчаток, особливо Граф, що не викладалася на повну силу. Мені так було страшно думати, що вони можливо сильніші за мене. Якби я грала на повну силу і програла, значить мені хана!»
Так от і ми, знаходимо виправдання не вчити на повну силу, тому що, як показують дослідження, люди готові йти на що завгодно, щоб не думати про себе гірше!
Автор описує ще один баг, який є перешкодою для тих, хто вивчає мову — це акцент. Багато людей, розуміючи, що не можуть змінити свій акцент, розчаровуються і кидають вивчення мови. Але автор і тут знаходить потрібні слова: «Акцент вказує на ваше походження та біографію. Це необхідна та закономірна частина мови. Не намагайтеся його позбутися. Демонструйте його. Це перевага, а не недолік. В англійській мові людей з акцентом часто називають charming (чарівні). Не кажучи вже про те, що говорити з акцентом, набагато краще, ніж не говорити взагалі!»
Текст опубліковано з дозволи автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ