Між банкірами та ритейлерами. Що відбувається навколо комісії за еквайринг
Після того як звільнили нарешті Суецький канал, дуже сподіваюся, що в Україні так само без проблем звільнять і підприємців від банківського «карткового податку на еквайринг»
Спілкуючись з багатьма колегами-ритейлерами, неважко дійти висновку, що банківський еквайринг відбирає до 50% від прибутку. Хочу показати альтернативну точку зору на цю вельми широко висвітлену в соцмережах проблему.
Через те що з боку ритейлу фронтменом виступив мій тезка Владислав Чечоткін, а з боку банківського бізнесу Олег Гороховський, може скластися невірне враження, що це війна Rozetka проти Монобанку. Насправді це далеко не так. Весь роздріб України надто зацікавлений в зменшенні цієї дорогої і невиправданої для ритейлу комісії.
У чому принципова відмінність сьогодні в Україні ритейлу від банківського бізнесу?
До складу ритейлу входять виключно приватні компанії. Мені невідома жодна державна роздрібна мережа. Ритейл не є привабливою індустрією для держави. Там не можна заробити екстрагрошей і тим більше там нічого розпилювати. Пригадую, як рівно десять років тому, коли представники Пшонки і Януковича відбирали наш бізнес, вони не були зацікавлені в його довгостроковій експлуатації. Мати справу з низькомаржинальним, складноопераційним ритейлом сенсу особливо не було. Сенс був перевести весь кешфлоу на себе і не розраховуватися з постачальниками за товар, поки джерело не вичерпається.
Ритейл, будучи приватним, працює в тісній взаємодії з банками. І наш ритейл зростав багато в чому завдяки банкам. В основному це були приватні та етичні банкіри. Державні банки нам не надто допомогли в розвитку бізнесу.
На сьогодні саме державні банки є основними емітентами кредитних карток і вигодонабувачами еквайрингу.
Що важливе з’ясувалося:
1. Багато хто дізналися про нове модне слово «інтерчейндж».
2. Але головне всі дізналися, що воно містить.
Донедавна, коли ти приходив до банкіра з проханням про зниження еквайрингу, ти отримував два типи відповідей:
1. Від етичних банкірів, що це неможливо, тому що всередині прихована дуже висока собівартість. І здебільшого ця відповідь була правдивою. Просто вона не розкривала всієї правди.
2. Від інших банкірів, що всі гроші скеровуються основним операторам платіжних систем Visa і MasterCard.
Остання відповідь виявилася невірною, і цей міф був розвінчаний повністю, завдяки громадській дискусії, тому що їх комісія була нижчою за 0,1%.
А ось щодо першої відповіді, мало де у відкритих джерелах можна було знайти, з чого саме складається інтерчейндж, що з 2% еквайрингу 1,6% скеровується емітенту картки, а 0,4% — тому, хто поставив термінали в роздрібну мережу.
І ось тут починається найцікавіше, адже більшість емітентів — це держбанки ПриватБанк і Ощадбанк, і в основному приватні, а отже, ті приватні етичні банкіри, які відповідали про високу собівартість, говорили абсолютну правду. Тому що в кращому випадку заробляють частину від 0,4%. Домогтися того, щоб в ритейлі були встановлені тільки їх термінали, досить складно, з точки зору етики, завдання.
Вони не чинять такий тиск на клієнтів, як це робить ПриватБанк. І навіть якщо ти не маєш взагалі ніяких терміналів Привату, то тобі все одно зателефонують кілька разів на місяць і запропонують або те, що тобі не потрібно — «банківське обслуговування та відкриття рахунка»; або те, що ти не можеш отримати за визначенням — «кредити за нульовою ставкою». Відмовитися від цього сервісу неможливо, навіть якщо у тебе є персональний банкір. У мене не вийшло.
На відміну від домінування державних банків, що становлять абсолютну монополію на ринку платіжних карток, в роздрібній торгівлі, яка є дисперсною і там немає не тільки держсектора, як і немає домінуючих гравців. Ніхто не займає частку ринку, що вимірюється двома цифрами в процентах. Не кажучи вже про більше 50%, як у держбанків.
Таким чином, конкуренція змушує ритейлерів знижувати ціни.
Онлайн-ритейл чинить величезний тиск на офлайн, і чиста рентабельність бізнесу не перевищує у ритейлу, який пробиває всю свою виручку по касі, більше 2%. Таким чином, банківський еквайринг забирає до половини від усього прибутку. І це в нормальний рік. А зараз вже 2-й рік, який не можна назвати нормальним. А комісія з еквайрингу все ще залишається незмінною.
Банкіри стверджують, що коли ціна на еквайринг впаде, то це не відіб'ється на ціні для покупця. Ритейлери були б щасливі мати більшу прибутковість, щоб швидше розвиватися і робити більш швидкий ремоделінг, оновлюючи магазини. Але, на жаль, на дисперсному ринку, де панує абсолютна досконала конкуренція, в обох каналах продажів, де онлайн прогинає і опускає ціни офлайн. Де ціни можуть змінюватися багато разів на день, а найбільш просунуті ритейлери ставлять електронні цінники, що дозволяють робити переоцінки миттєво, питання «залишити собі маржу від зекономленого еквайрингу» взагалі не варто порушувати.
Ще один момент.
Ритейлери збільшують обсяги продажу щороку. Це дозволяє їм компенсувати ціни для споживачів, які постійно знижуються, додатковими знижками від постачальників, зниженням оренди в торгових центрах й іншими видами економії на масштабах.
Але представники банків, які відстоюють незмінний розклад з еквайрингу вважають, що, незважаючи на те що зростання безготівкових карткових платежів збільшується щорічно мало не вдвічі, це ніяк їх не стосується і не є підставою для зниження еквайрингу.
Простим рішенням могло би бути те, якби представники банків і торгівлі сіли за стіл переговорів. І щонайменше разово, з урахуванням гігантського зростання виручки через картки, зменшили б обсяг комісії удвічі.
Але «переговори» проходять цікавим чином. Спочатку круглий стіл збирає президент, де присутні переважно зацікавлені в еквайрингу. А потім окремо збираються банкіри з представниками платіжних систем без представників ритейлу і вигадують «цікаву схему», де вони нібито передають 1% клієнтам через знижку на картці, що не змінює загальну комісію для ритейлу.
Монополіст міцно тримає позицію. І єдина сила, здатна зруйнувати силу монополії, — це держава. Пікантність ситуації полягає в тому, що і монополія ця державна.
Але залишити зараз, як є, вже неможливо.
Коли вода кипить, потрібно підняти кришку і випустити пару.
Інакше наслідки можуть бути такими самими, як два президенти потому, коли був силоміць утриманий курс 8, замість того щоб трохи відпустити його і зробити 12. Отримали в результаті 30.
Тому зараз і точиться битва за прийняття цього закону. І мирним шляхом було б домовитися точно дешевше. Та коли немає такого бажання домовлятися, то ритейл влаштує і прийняття закону.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ