Гра з вогнем. Чим закінчиться для Росії нова атака Заходу
Провідні західні держави почали шукати шлях відродження, в якому Росії відводиться інструментальна роль. Роль адреналіну
Публікація двох західних доповідей, в яких Росія згадується несхвально (британська доповідь «Глобальна Британія в століття конкуренції» і доповідь американської національної ради з розвідки «Зарубіжні загрози для американських виборів 2020 року»), інтерв'ю Байдена ABC з несподіваним «Ви думаєте, що він вбивця? — Угу. Так» і нові американські санкції — все це виглядає, як атака проти Росії. Але в цьому випадку Росія не самоціль. Росія — засіб. Провідні західні держави почали шукати шляхи відродження, в якому Росії відводиться інструментальна роль. Коротше, роль адреналіну!
Втім, Росія давно грає свою роль в еволюції Заходу. І пора про це сказати.
Ми сприймаємо як аксіому, що 1991 рік і розвал СРСР були перемогою Заходу. Вірно лише частково. 1991 рік породив процеси, які призвели до кризи ліберальної демократії. Справа в тому, що СРСР, як альтернатива, змушував Захід зміцнювати не тільки свій військовий потенціал, а й свої принципи, і свою єдність.
Для Радянського Союзу Захід став викликом, який його надломив. Для Заходу СРСР був викликом, який зміцнював його життєздатність.
З розпадом СРСР у ліберальної спільноти зникла потреба в конкуренції. Пропала потреба в удосконаленні принципів. Зникнення ворога призвело до того, що зміцнення трансатлантичної єдності і гегемонії США перестали бути життєво необхідними.
Цінності відійшли на другий план, а на перший — вийшов інтерес. Захід відкрив свої кордони для чужих еліт, які принесли гниль. Виходить, що радянська імперія своїм відходом завдала Заходу удару у відповідь.
Сьогодні перед ліберальним співтовариством виникає розвилка, куди йти. Ставити на перше місце геополітичний і економічний інтерес чи принципи — права людини, свободи і верховенство закону?
Стара Європа віддає перевагу інтересу. Про це говорить інвестиційна угода ЄС з Китаєм і підтримка Німеччиною газопроводу Nord Stream 2.
Америка за Байдена починає думати про повернення до лідерства через звернення до ідеології. Байден бачить світ як поле зіткнення демократії й авторитаризму. Створення Байденом The Quad — союзу Австралії, Індії, Японії та США на основі загальних принципів — це відображення нових настроїв.
Дійсно: шлях до відродження ліберальних демократій лежить через їх повернення до призабутих стандартів. Найшвидший спосіб повернутися до цінностей — через відштовхування від свого опонента. Кандидати на роль антагоністів зрозумілі: Китай і Росія.
Але виявляється, що ставлення Заходу до своїх антагоністів різне. Так, Лондон говорить про Китай як «економічного конкурента» і «системний виклик». А Росія для Британії — «основна загроза її національній безпеці». Доповідь американської національної розвідки звинувачує Росію в тому, що вона займалася «підриванням довіри суспільства до виборів і загострювала соціально-політичний розкол у США». Китай отримав іншу характеристику: Китай «шукає стабільності у відносинах зі США».
Відчуваєте різницю? Росія розглядається як ворог, а Китай — як відповідальний опонент.
У США 45% американців вважають Китай основним ворогом, і тільки 26% вважає, що основний ворог — Росія. Але важливіше те, що 50% американців вважають Китай найбільшою економічною державою і тільки 37% вважають, що такою є США.
Віра в могутність Китаю (при нелюбові до нього) змушує Захід шукати гнучкі форми реагування на підйом Піднебесної. Пекін і Вашингтон разом намагаються знайти правила гри, які б запобігли їх зіткненню. Сам Китай не дражнить Захід — а тим більше Америку — без потреби. Не тягає Америку за бороду, не підставляється під відплату безглуздими авантюрами. Китайці зробили свої висновки, проаналізувавши російське втручання в наші вибори, і не готові ризикувати, говорить доповідь американської національної розвідки.
Росія ж розглядається, як ворог, який вимагає відповіді за гру з вогнем. Західним прагматикам все складніше шукати в своїх відносинах з Москвою баланс між стримуванням і співробітництвом.
Повернення Америки до ідеології і моралі в політиці має підтримати її претензії на лідерство. Неминучий результат — підвищення конфронтаційності у відносинах Росії і США. Платити за конфронтацію буде російське громадянське суспільство і опозиція.
Тим часом, той факт, що Росія виявляється «хлопчиком для биття», дозволяє Китаю уникнути ролі основного противника Заходу. Росія в ролі охоронного «жилета» Китаю зручна і для Заходу, який отримає привід для регенерації і збереже бізнес-відносини з Пекіном.
Іронія в тому, що ранній Путін і Медведєв, співпрацюючи з Заходом, послаблювали його готовність до самозахисту. Пізній Путін з його антизахідною стратегією змушує Захід здригнутися і почати відновлювати атрофовану мускулатуру.
Конфронтація із Заходом в короткій перспективі здатна зміцнити самодержавство. Ми вже бачимо заклики до об'єднання навколо Путіна: не зафіксуєш позицію, опинишся в числі зрадників. А зовні надійним захисним засобом для Кремля залишається ядерна зброя.
Чим все це закінчиться для Росії у віддаленій перспективі? Відповідь варто шукати в 1991 році.
Дивлячись на західний істеблішмент (перш за все в континентальній Європі), є сумнів, що він зважиться вийти зі зручних відносин з опорою на інтерес. В такому випадку будемо гнити і розкладатися разом.
Але якщо радник Байден дійсно хоче консолідувати Захід на «основі боротьби з корупцією і клептократією», російській еліті є, про що турбуватися.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ