Катування за свободу. Відвертий лист з білоруського СІЗО
Як і будь-яка людина, що посміла критикувати авторитарні режими, я розумів, що зарікатися від тюрми не варто. Але коли мене заарештували, не очікував, що потраплю в тоталітарну катівню. Надовго
Немов якась мерзенна машина часу відправила мене в ГУЛАГ. Ні, мене поки не б’ють. Але намагаються зламати. Всіма силами. Корчать і тиснуть, використовують махрові табірні методи.
Найстрашніше, що у мене немає листування і зв’язку із зовнішнім світом. Я політзек, тому листи, які я через день пишу матері, синові, дружині, друзям за стіни тюрми не пропускають. Вони не виходять із СІЗО; думаю, що місцевий політрук старанно підшиває їх до моєї справи. Що він збирається там проти мене накопати — зрозуміло.
Само собою, листи, які з волі надсилають мені, теж не доходять. Не те щоб їх цензурували, одні пропускали, інші ні. Не пропускають взагалі. Хоч і читають. А книги просто не передають.
Хотів почати сам що-небудь писати — не можна! До того ж кожне написане слово мого щоденника читається і копіюється.
Один раз після зустрічі з адвокатом, після спроби передати лист матері і дружині, завели в кімнату, роздягли повністю, догола, і ретельно обшукували — чи не сховав я де-небудь клаптик папірця. Потім посадили в «стакан» — це бетонний карцер метр на метр, — поки, схоже, обшукували мою камеру.
Повірте, «стакан» в порівнянні з тотальним інформаційним вакуумом — це дурниця. Зате для духовного окормлення в камеру притягли телевізор. Звичайно, доступні тільки три головних білоруських канали, де йдуть особливі спасенні білоруські програми — напевно, сподіваються вимити мозок пропагандою про надої і збирання зернових.
Душ раз на тиждень, по середах. Туалет у камері — у всіх на виду. Солженіцин з труни помахав рукою і перекинувся на інший бік.
Кожен день змушують голитися. Статут. Якщо не голишся — погрожують карцером (це майже як «стакан», але є табуретка, лежати ніде). Відрощувати бороду — це певний ступінь свободи. Не прийнято! Всі повинні бути однакові. Бритва тупа, лосьйонів ніяких немає і вода крижана. Після першого ж гоління на обличчі пішло запалення. На наступний день змушують голитися знову, хоча нічого не відросло! Роздратування посилюється. Викликав лікаря — той сказав, що «запалення бачить, але зробити нічого не може», мовляв, не можна не голитися. Статут!
Лягти на ліжко вдень не можна — за це теж догана і карцер гарантовані. Зате після 22:00 — відбій. Думаєте, відбій — це лягли і заснули? Відбій — це тільки вимкнули музику, радянсько-патріотичну, яка з шостої ранку гримить з двору. Світло в камері горить безперервно, 24 години на добу. Нари короткі, залізні і настільки незручні, що на них неможливо заснути. Ноги набрякають, витягнути їх не виходить. Тому виспатися нереально: боляче і світло. І постійний брязкіт залізних замків і дверей. Завжди. 24 години на добу. У 2020 році це можна і потрібно розцінювати як тортури. Катування за свободу слова, за неправильні погляди і статті про вибори президента.
Невільні білоруси, сподіваюся, у вас там, на волі, все ж краще, ніж тут. Хоча різниця з кожним днем все менше, якщо правдиві ті чутки, які доходять з волі, ті нестерпні умови, в яких перебуваю я — це ніщо в порівнянні з тим, коли молодь, підлітків, дівчат б’ють палицями, що на них живого місця не залишається. І чорт знає, які їм, як і мені, світять терміни. Тим не менш, не втрачаю надію на свободу, для нас всіх. Вона буде. Рано чи пізно. Залишилося лише знайти цю прокляту машину часу і повернутися назад у XXI століття.
Про всяк випадок офіційно заявляю: думок про самогубство не маю. Сподіваюся бути повністю виправданим, вийти на свободу, і продовжити жити вільним чесним життям, як жив завжди.
Тимчасово застряглий у Білоруської РСР,
вільний політзек Віталій Шкляров
Лист передано НВ адвокатом політв'язня Антоном Гашинським
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ