Читайте NV у Google
Маттерхорн — це навіть не гора. Це неприступна фортеця
Спочатку був Монблан. Монблан закрили саме тоді, коли ми вже були на маршруті. Мер французької комуни Сен-Жерве-ле-Бен Жан-Марк Пейлекс вирішив зробити це рівно в той момент, коли ми з командою піднімалися до Tête Rousse. Про те, що гора закрита, нам повідомив польський альпініст, якого ми зустріли по дорозі.
І це вже вдруге Монблан вирішив мене не пустити. Перший раз був у 2022 році, коли в Альпах стояла приблизно така сама спека. Снігові схили перетворилися на лід, а Grand Couloir між рефьюджами Tête Rousse та Goûter на класичному маршруті — на смертельний атракціон.
Ти йдеш маршрутом, який сам по собі — чистий кайф, на світанку виходиш до кулуару, який треба просто швидко перетнути, і раптом можеш отримати каменем у голову та полетіти вниз, потягнувши за собою партнера по зв’язці. Кілька тижнів тому саме так там загинула пара на спуску.
Вже вдруге Монблан вирішив мене не пустити
У 2022 класичний маршрут теж був закритий, і ми вирішили йти траверсом Trois Monts — через три чотиритисячники за одне сходження: Mont Blanc du Tacul (4248), Mont Maudit (4465) та сам Mont Blanc (4805) — зі стартом від Refuge des Cosmiques (3613 м).
Але коли ми майже піднялися на перший гребінь, стало зрозуміло, що там суцільний лід. Навіть якщо ми заліземо нагору, спускатися потім буде супернебезпечно. Швейцарці поруч з нами теж це швидко зрозуміли. Особливо коли в групі є рандомні люди без достатнього досвіду. Ми пішли вниз у надії щось вигадати пізніше.
І, як я й гадав, дорогою назад, метрів за двісті від плато, одна з учасниць зірвала нашу зв’язку зі стежки.
Поки ми летіли вниз і подумки прощалися з життям, я кілька разів намагався зарубитися льодорубом, але він просто відскакував від жорсткого схилу. Вже нижче я кинув льодоруб Ані — вона летіла останньою. Аня змогла зарубитися й зупинити наш політ із криком:
«Ані руш!»
Таким чином, вона врятувала нас. Щоправда, ціною кішки, яка увійшла їй у ногу. Аня, я тебе дуже люблю і все памʼятаю. Ти класний гід.
Монблан не пустив мене у 2022. І не пустив мене у 2026. Хоча між цими двома спробами у мене були Еверест, Аконкагуа та інші гори.
І ось той самий мер Сен-Жерве, практично з тих самих причин, що й у 2022 році, знову закрив гору — рівно тоді, коли я вирішив на неї піднятися. Другий раз.
Ми переночували в Tête Rousse і зранку пішли вниз. Частині альпіністів, які залишилися вище в Goûter, довелося евакуюватися гелікоптерами за власний рахунок; інші вирішили спускатися самостійно.
І десь дорогою вниз я остаточно вирішив що йду на Маттерхорн. Буду пробувати піднятися.
Маттерхорн — це навіть не гора. Це неприступна фортеця. Символ альпійського альпінізму, відомий своїм брутальним характером, швидкою зміною погоди, вітром, льодом, шаленою експозицією — і, щонайменше, 500 загиблими альпіністами за свою історію.
Але цього разу Маттер був спокійним, добрим і лагідним. Прогноз на наше погодне вікно був чудовим. Снігу майже не було. Вітру теж.
І в мене був супергід. Досвідчений, спокійний, абсолютно впевнений у своїх діях — людина, якій довіряєш на 100%. Правильний гід — це взагалі одна з найважливіших речей у горах.
Ми вийшли з Hörnli о 4:20 ранку.
О 6:20 були біля Solvay.
О 8:30 — на вершині.
4 години 10 хвилин від Hörnlihütte до вершини Маттерхорна. Непоганий результат.
Того ранку разом із нами на вершину зайшло близько двадцяти людей. Приблизно стільки ж розвернулися напівшляху й пішли вниз.
Яким саме було моє сходження, я обов’язково напишу окремо. Про що я думав. Наскільки це було важко. Які нюанси треба знати. Що ми бачили дорогою вгору і вниз. І що відбувається всередині тебе протягом цих годин.
Напишу, якщо вам буде цікаво.
Бо будь-яке сходження — завжди соло. Навіть коли поруч гід. Навіть коли поруч друзі та інші люди. Є ти. Є гора, яку ти обіймаєш. І є все твоє життя, яке проноситься всередині тебе щомиті, з кожним наступним кроком.
Сходження — це завжди квінтесенція життя. Думок. Планів. Сил. Страхів. Емоцій. Ніякого геройства чи підкорення гори не існує. Гора, яка стоїть мільйони років, не потребує, щоб ти її підкорював. Вона просто дозволяє тобі піднятися. А потім якщо пощастить — дозволяє спуститися. І десь між цими двома точками дає тобі можливість зрозуміти про себе щось нове. Іноді — дуже глибоке.
Текст опубліковано з дозволу автора