Читайте NV у Google
Хочу сказати про зміну оптики, яка не так очевидна, але до кінця року остаточно оформилася
Росія цього року займала у мене набагато більше місця і часу. Може тому що два роки поспіль робив проекти, пов'язані з нею: ArtRiot у Лондоні минулого року і Словоново в Чорногорії цього року. Можливо, це участь у форумі у Вільнюсі.
Так чи інакше, російська влада, вважаю, тільки зараз завершила транзит від недодемократії до авторитарного суспільства. У певному сенсі можна розслабитися. Вже нічого особливо не змінити ззовні. Тільки гадати про швидкість внутрішніх процесів. І до речі, думаю, що і режим розслабиться, ставши менш репресивним у реальності, хоча законодавство ще якийсь час буде наздоганяти і посилювати. Тобто не виключаю навіть деяку "лібералізацію" для всіх крім політичної опозиції.
Припускаю, що коло людей, які відкрито заявляють про неприйняття нинішньої влади, сильно звузиться. Основним (принаймні, у мистецтві) буде "є правила гри, не ми їх встановлюємо, давайте робити те, що можливо". Радикальніша позиція буде висміюватись як занадто пряма, нерозумна. Першим це зробив колись Максим Соколов, накресливши у себе в ЖЖ щось на кшталт "я згоден з вами, що уряд наш – погань, але опустимо вже це і перейдемо до справи". Але думаю, і більш витончені формулювання підуть і головне, більш вартісні люди. Тут, звісно, час – союзник Путіна.
Жодні сценарії більше не мають значення
Люди хочуть не боротьби, а мирного життя, коли мова йде не про три місяці, а про десятиріччя. Найстійкіші будуть вигоряти, їхати. Пристосуванці робити кар'єри, отримувати доступ до ресурсів. Нове покоління, яке іншого життя не знало, навіть не буде шукати відповіді на запитання, що добре, а що погано. Покоління 90-х – старіє. І тепер, коли все вляглося, як я припускаю, саме час помістити фігуру президента в систему координат.
Я розумію, що Путін себе мислить між Юлієм Цезарем і Македонським, опоненти говорять про Саддама Хусейна, Піночета, Чаушеску. Лояльні політологи про Франко, Ден Сяопіна. А я бачу: близький до пізнього Брежнєва тим, що вже мало що контролює в країні, неадекватно оцінює ситуацію, використовується ближнім колом. Всі чекають його смерті. Але різниця в тому, що дієздатний. І там, де інтерес не втратив (у зовнішній політиці передусім) ще може накоїти лиха.
Близький до Сталіна за поглядами. Ліс рубають – тріски летять. Геополітика, навколо вороги. Боятися повинні всі. Свої – особливо. Але замість масових репресій віддає перевагу точковим, демонстративним "акціям".
Близький до Гітлера. Головне – ідеологія реваншизму. Не обговорена поразка СРСР у холодній війні – його ресурс усередині країни. На жаль, ні Горбачов, ні Єльцин не підвели відкритого і чесного підсумку 70 років радянської влади. І, як наслідок, замість "Росія встає з колін і вливається у світову спільноту ми отримуємо "СРСР повертається і хоче перегляду підсумків холодної війни". Ну і на додаток аналогія Крим – Судети, мілітаризація бюджету, презирство до європейських політиків як до "безвольних" або "меркантильних". Але водночас жодного антисемітизму, націоналізму і взагалі жодних ідей крім повернення до минулого.
Близький до Берлусконі і Трампа. Так, у європейських демократій купа проблем, все далеко не просто від ідеального, іноді все взагалі абияк. Гріх не скористатися цим у своїх інтересах. Так само, як вони – легко бреше. Як на східному базарі. Вважає це доблестю.
Близький до Кім Чен Іра. Якщо всі ставки програють, у мене є ядерна зброя і плювати. Але на відміну від нього – кордонів не закрив. І в цьому, до речі, один із секретів стійкості. Незадоволених вичавлюють з країни, та вони й самі їдуть, відвозять капітали і таким чином всередині країни опозиція нечисленна і позбавлена ресурсів.
Взагалі, якби не помилка з Кримом, все це було б приречене на довгу деградацію. Тепер йому треба довести, що це не помилка. Щоб у Харкові і Одесі жили так само важко, як у Донецьку і Луганську. Не дарма російські пропагандисти так багато говорять про Україну. І не дарма російські опозиціонери так близько до серця приймають тривожні новини з Києва. Вони мають до нас прямий стосунок. Так чи інакше, у 2018 році стало зрозуміло, що жодні сценарії більше не мають значення. Неважливо, хто чого хотів і думав. Попереду довгий період щоденної, рутинної боротьби добра зі злом. Позиційної.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени