Чому в Москві не сталося Майдану?

Полковник Сергій Кусюк був ключовим лиходієм української революції 2013−2014 років. Навіть здатен був підірвати її своїми грубими діями. Тепер же він опинився у Москві, знову жорстко розправляючись з протестантами в умовах значного диспропорціонального застосування сили. Але російська столиця не повстала так, як Київ шість років тому.

Ввечері 29 листопада 2013 року Кусюк був заступником командира полку особливого призначення «Беркут». У той день через відмову президента Віктора Януковича підписувати угоду про торгівлю та асоціацію з ЄС відбувались протести на київському Майдані незалежності. З настанням ночі залишилась лише купка молодих людей. Ймовірно, і вони невдовзі пішли би — натовпу з 300 людей вочевидь було недостатньо для того, щоб змусити Януковича передумати. Та потім, за інформацією українських прокурорів, президент наказав розігнати протестувальників — нібито під приводом встановити саме на тому місці велику штучну ялинку. Кусюк виконав наказ із непотрібною жорстокістю: студентів побили. У когось були закривавлені голови та зламані кінцівки.

Цей епізод став точкою відліку для значно більших протестів, які закінчились поваленням Януковича та його втечею до Росії. Я був у Києві, коли здавалось, що все місто — можливо, десь один мільйон людей — у гніві вийшло на вулиці. Протестанти навіть захопили будівлю київської мерії. Для всіх — включаючи Януковича і російського президента Володимира Путіна, який називав київські події «погромом» — було очевидно, що тут йшлося про більше, ніж не підписану угоду з ЄС. Протести наростали, і у лютому офіцерам «Беркуту», яких значно побільшало, роздали вогнепальну зброю. Десятки протестантів були застрелені в останні дні революції. Наразі Кусюк знаходиться у розшуку за свою роль у тих подіях.

Та малоймовірно, що українські правоохоронні органи дістануться до полковника Кусюка. Разом зі своїми численними колегами з «Беркуту» він втік до Москви, де нині служить у спеціальному поліцейському підрозділі Російської національної гвардії, що відома як ОМОН. Він отримав російське громадянство і навіть повернув собі старе звання. У цій новій ролі його вперше розпізнали на протесті в Москві 2017 року.

Цієї неділі він знову працював, командуючи величезними силами ОМОН, яким було наказано розігнати несанкціонований протест у центрі Москви, що відбувався через недопущення опозиційних кандидатів до участі на місцевих виборах. На заворушенні, яке відбулось там же минулого тижня, встановили рекорд у 1300 затриманих — так Кремль демонстрував, що не допустить ніякої спонтанної вуличної активності з боку так званої «несистемної», антипутінської опозиції. За тиждень на вулиці вийшло менше людей, і, як виявилось, їх кількісно переважили спецпризначенці, багато з яких одягли балаклави поверх своїх шоломів, аби їх не впізнали. Брутальне побиття мирних молодих людей офіцерами в повному обмундируванні нагадувало повторення київських подій 2013 року — і не дивно, враховуючи те, що керував цим Кусюк. Затримано близько тисячі людей, щонайменше 81 з них неповнолітні.

Та все ж москвичі не піднялись у відповідь на побиття, як кияни. Саме у той час, коли відбувався розгін, тисячі місцевих жителів були на двох музичних фестивалях (один з них на скору руку організував місцевий уряд, аби відволікти публіку) і на великому футбольному матчі між двома національними командами.

Як емігрант, який не брав участі в цих протестах, я не маю морального права засуджувати жителів мого рідного міста за байдужість. Все, що я можу зробити, так це відмітити, що те, що було неприйнятним в Україні, якою наприкінці 2013-го правив незграбний диктатор, люди допускають в Росії, якою керує його більш компетентний колега у 2019-му.

Причини такої байдужості комплексні. Москва — це місто, що переповнене грошима. Рівень безробіття тут сягає 1,2% порівняно з майже 5% по всій країні. А це означає, що москвичі можуть втратити більше, ніж порівняно бідні кияни, які свого часу долучились до протестів, що можуть закінчитись тюремними термінами та потраплянням у впливовий чорний список тих, кого не можна брати на роботу. Місцева дума є однією з найбільш слабких регіональних законодавчих органів країни, вибори в яку зазвичай характеризуються низькою явкою, і до яких москвичам заледве є діло. Кращий привід міг би привабити куди більше протестантів — навіть у липні, коли багато хто роз'їжджається по відпустках.

Та більш вагомою причиною, як на мене, є успішність тактики залякування путінського режиму, особливо з часів останніх найбільших протестів у 2011 році, коли парламентські вибори багато хто вважав сфабрикованими. Але таким чином не зовсім вдалось настрашити найбільш активних опонентів Путіна: вони досі виходять на вулиці навіть попри те, що знають, що багатьох із них згодом поб’ють чи/та затримають. І все ж багато жителів звикли до такого виду раптового, диспропорційного насилля, що було жахливим для киян у 2013-му. Москвичі просто не надто переймаються, коли на дитячу голову лягає гумовий кийок: подумаєш, таке постійно трапляється. Такі вже вони, копи. Чим тут поможеш.

Як показали події у Києві, такі жорсткі розгони, які ми спостерігали останнього тижня, становлять неминучу загрозу для держави: когось можуть випадково вбити чи дуже сильно поранити, і звичайні люди раптом розгніваються і вийдуть у такій кількості, що поліція буде не здатна дати цьому раду. Втім, я не впевнений, що у Москві навіть таке змусило би сотні тисяч людей настільки розізлитись, щоб здолати «космонавтів», як саркастично називають російські спецпідрозділи через їх одяг, що нагадує скафандри.

Полковник Кусюк опинився у правильному місці. Що би далі не сталось — а очевидним є зростання нетерпимості до Кремля серед молодих росіян, і не лише у Москві, а й у депресивних провінціях — там він має куди більше свободи для свого специфічного способу захищати громадський порядок, ніж у себе на батьківщині.

Переклад НВ

Новое Время має ексклюзивне право перекладу і публікації колонок Леоніда Бершидського. Републікацію повної версії заборонено.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ