Що росіяни говорять про вибори в Україні

Позавчора був день народження Гоголя — цьому російському і українському письменнику (гадаю, що саме так найдоречніше визначати його місце в літературах) виповнилося 210 років. Зрозуміло, Гоголь не був би Гоголем, якби в його ювілей не відбулося жодного приколу.

Ось на його батьківщині, в місті Полтаві, було відкрито подвійний пам'ятник Гоголю і Пушкіну — саме на перетині однойменних вулиць. (Це, до речі, на тему «русофобії», про яку так люблять говорити на російських телеканалах.) Але це малий прикол. Пушкін знімає капелюх, а Гоголь — тримає в руках чашку з кавою, на якій написано: «Слава Україні».

А результат першого туру українських президентських виборів — це не просто «голосування по приколу». Дуже кумедно, що Гоголь, який придумав, змоделював, оживив для російського суспільства пушкінської епохи Україну-Малоросію як якусь самодостатню та ірреальну країну, як «плем'я, яке співає і танцює», як якийсь «земний рай», залишається провідником в Українький Світ і дотепер. Правда, потім був Тарас Шевченко, і змодельована ним Україна — це, скоріше, «земне пекло» і майбутня після Другого Пришестя «Нове Небо і Нова Земля». Але росіяни звикли дивитися на Україну саме очима Гоголя. Можливо, це викривлене дзеркало, але іншого немає, і в українських виборах більшість впізнає Сорочинський ярмарок, ніч перед Різдвом, страшну помсту або історію пригод Тараса Бульби.

Отже, як Росія — і Кремль, і опозиція, і населення — сприйняли результати першого туру і перспективи другого. А розмов у російському інформаційному просторі на цю тему стільки, наче обирають президента Росії. Ну або Росія стала частиною України.

Стосовно результатів і перспектив українських виборів є дві важливі розвилки.

Перша — базове ставлення до України того, хто говорить або оцінює. Для тих авторів, «балакучих голів» або ЗМІ, для кого Україна — спочатку дружня незалежна держава, відносини з якою «зіпсовані на довгі десятиліття», українські вибори — недосяжний ідеал, абсолютне торжество демократії, права, справедливості, результати виборів — це внутрішня справа українського народу, коментувати їх не має сенсу. Головне — це сама процедура: відкритість, конкурентність, демократичність виборчого процесу, відсутність кричущих порушень і помітних фальсифікацій.

А ось для тих, для кого Україна — «помилка історії, яку необхідно усунути», «колись процвітаюча союзна республіка, яка перетворилася на маріонетку заокеанських ляльководів», для таких результати виборів виглядають обнадійливо. І ось на другій розвилці думки оцінювачів теж діляться приблизно на дві рівні групи.

На тих, для кого краще перемога в другому турі Зеленського, і на тих, для кого краще перемога Порошенка.

Оцінюються вони за єдиним критерієм — хто швидше доведе Україну до ручки, хаосу, прірви і загибелі, хто ефективніше перетворить країну на попелище і цвинтар чудових прекраснодушних надій.

Для одних таким є Порошенко, він — майже як гоголівський Вій — «втілення абсолютного зла, мороку і тьми». Тому що «русофоб», «підбурив два братні народи», «утискає російську мову», «не може і не бажає домовлятися з Путіним». Його перемога в другому турі призведе до швидкого розпаду, до бунту «супротивників хунти» і жертв «тарифного геноциду». Дійсно, слід зауважити, що Порошенко — особистий ворог Путіна, і це не лікується.

Для інших російських спостерігачів — Зеленський, він сам — теж як персонаж Гоголя, але схожий на трикстера — чи то на Хому Брута, що покатався на відьмі, чи на коваля Вакулу, який злітав на чорті до Петербурга. І саме вибір по приколу доводить, що українці — «недолюди», «катастрофічно нездатні до створення власної державності». Інша річ — російський політичний досвід, в якому людина спочатку стає президентом, а потім її переобирають до кінця життя — раз на кілька років.

Як людина з ампутованою рукою ще довго відчуває фантомні болі, так і сучасна Росія — в особі Кремля, Останкіно і частини населення бажає Україні всього найгіршого і сприймає її не самодостатньою країною, а носіями незрозумілою анархічної і карнавальної політичної культури, в якій немає шанування верховної влади, «плем'ям, яке співає і танцює» — саме так назвав українців Пушкін після прочитання гоголівських «Вечорів на хуторі біля Диканьки». І ось тепер багато подібних спостерігачів завмерли в солодкому очікуванні: який результат виборів призведе до «відновлення історичної справедливості»?