Про крах боротьби популістів із політикою жорсткої економії
Логіка безкоштовного сиру, що лежить в основі економічних теорій борців із жорсткою бюджетною економією, постала тим, чим вона завжди була — небезпечною ілюзією
Щоб зрозуміти популістське невдоволення вільною торгівлею та іншими базовими ідеями сучасної економіки (це невдоволення президент США Дональд Трамп із неабиякою майстерністю використав для реалізації своїх політичних амбіцій), варто обернутися назад і згадати про рух боротьби з політикою жорсткої економії, що виник після світової фінансової кризи 2008−2009 років.
Після кризи борці з цією політикою почали стверджувати, що так звані «бюджетні обмеження уряду» є не стільки економічною необхідністю, скільки шкідливою інтелектуальною конструкцією, що безжалісно обмежує соціальні видатки та допомоги. На їхню думку, уряди (принаймні в розвинених країнах) завжди можуть збільшити емісію боргових зобов’язань, при цьому довгострокові витрати будуть мінімальні.
У 2010-х, коли відсоткові ставки (особливо за довгостроковим держборгом) впали до історично низького рівня, аргументи борців з політикою бюджетної економії здавалися не тільки політично зручними, а й — для багатьох — інтелектуально переконливими. Хоча за роки після кризи 2008 року співвідношення держборгу до ВВП у США збільшилося майже на 40%, багато економістів ставили запитання: а чому б не позичити ще більше?
У Європі зміни настільки ж разючі
Відповідь звучала так: значна частина цього боргу була порівняно короткостроковою, що зробило Америку вкрай вразливою перед зростанням процентних ставок. Після пандемії Covid-19 відсоткові ставки повернулися на більш нормальний рівень, і тому витрати США на обслуговування боргу збільшилися в два з гаком рази. І вони продовжують зростати в міру погашення старих зобов’язань, які доводиться рефінансувати під вищі ставки. Багато політиків ще не усвідомили цього повною мірою, але негативні наслідки великого розміру боргу та зростання відсоткових ставок уже матеріалізуються.
У Європі зміни настільки ж разючі. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц відкрито заявляє, що соціальна держава, принаймні в її нинішньому вигляді, країні вже не по кишені. Європейські країни страждають від млявих темпів зростання економіки і старіння населення, а тепер їм ще доводиться збільшувати видатки на оборону. Цю статтю витрат борці з політикою жорсткою економікою можуть не виносити, але вона стає неминучою.
Як показує історія, більшість боргових та інфляційних криз траплялися, коли уряди, які цілком могли виконати свої зобов’язання, натомість обирали інфляцію або дефолт. Щойно інвестори та суспільство починають відчувати готовність влади вдатися до цих неортодоксальних заходів, довіра випаровується, причому задовго до того, як борг стає надмірним, і тому у влади не залишається особливого вибору.
Виходить, що, хоча теоретично стеля держборгу може бути дуже високою, її практичні межі зазвичай набагато нижчі. Це не означає, що існує точний поріг, коли борг стає нестійким — треба враховувати занадто багато змінних і невизначеностей. У статті 2010 року Кармен Рейнхарт і я зазначали, що боргова динаміка схожа на обмеження швидкості: якщо їхати надто швидко, аварія не гарантована, але її ризик підвищується.
Для розвинених країн реальна небезпека, створювана великим боргом, полягає не в неминучому краху, а у втраті бюджетної гнучкості. Важкий борговий тягар може зменшити у влади бажання застосовувати стимули для боротьби з фінансовими кризами, пандеміями або глибокими рецесіями. Крім того, як показує історія, за інших рівних умов (валютне домінування, багатство, інституційна сила) економіка країн із високим співвідношенням боргу до доходів зазвичай зростає повільніше в довгостроковій перспективі, ніж у схожих країн із боргом меншого розміру.
Варто зазначити, що Рейнхарт і мене піддали жорсткій критиці за неформальний матеріал для конференції 2010 року, де ми аналізували добре задокументований зв’язок між великим держборгом і уповільненням темпів зростання економіки, спираючись на історичні дані, зібрані в нашій книзі 2009 року «Цього разу все буде інакше». У 2013 році ця критика посилилася після того, як три економісти, не згодні з політикою жорсткої економії, заявили, що наша стаття сповнена помилок. За їхніми словами, після внесення виправлень наведені дані ніяк не доводять, що великий розмір боргу стримує зростання економіки.
Насправді їхня критика базувалася на вибірковому цитуванні та полемічному перекручуванні фактів. Наша стаття справді містила одну помилку (це не рідкість для попередніх, неформальних робіт, які не пройшли рецензування), але не більше того. Важливо, що визнання владою необхідності бути акуратнішою з боргом не означає автоматичної необхідності проводити політику жорсткої економії. Підвищення податків або помірний сплеск інфляції, як я писав у 2008 році, іноді може стати меншим злом.
Повна, друкована версія нашої статті, опублікована 2012 року, спиралася на ширший набір даних і не містила жодних помилок, а висновки в ній були майже ідентичні. Але цей факт табір борців із жорсткою економією продовжує ігнорувати. Відтоді було проведено десятки суворих наукових досліджень, які вказують на зв’язок високого рівня боргу з уповільненням зростання економіки. Точні причинно-наслідкові зв’язки поки що є темою дебатів серед економістів, але доказів більш ніж достатньо.
Напевно, нерозуміння багато в чому пояснюється поширеною помилкою, коли борг плутають із дефіцитом бюджету. Але якщо дефіцит — це ефективний інструмент, абсолютно необхідний під час криз, то великі накопичені борги майже завжди стають гальмом зростання і залишають владі менше простору для маневру.
В останні роки рух борців з політикою жорсткої економії пішов на спад і втратив інтелектуальну переконливість. Причина частково в постпандемічній інфляції, але в більш фундаментальному сенсі — в тому, що реальні процентні ставки, схоже, нормалізувалися. Логіка безкоштовного сиру, яка лежить в основі економічних теорій борців із жорсткою бюджетною економією, постала тим, чим вона завжди була — небезпечною ілюзією.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено
Copyright: Project Syndicate 2025