Домовлятися з Путіним? Що зараз відбувається між Газпромом та Нафтогазом
Хочеться сподіватися, що, зважаючи на ці цифри, стане зрозуміло, що рішення попереднього Стокгольмського арбітражу лише поліпшили «баланс у відносинах між сторонами», й аж ніяк не порушили його на користь України
Хтось вам каже, що не потрібно судитися з Газпромом? А що тоді потрібно було робити у 2014 році, коли почалися суди?
Платити за газ по $485, як того хотів Газпром? Нагадаю, через арбітраж ми знизили ціну за той період до $352.
Заплатити $18.5 млрд за положенням контракту про «бери або плати», і потім кожен наступний рік сплачувати більше 10 млрд? Нагадаю, загальна сума за цим положенням контракту до кінця 2019 року перевищила б $80 млрд; ми в арбітражі її обнулили.
Що в такій ситуації робити, якщо не судитися? Домовлятися з Газпромом?
Коболев спробував, зустрівся з Міллером, без успіху. Наскільки я розумію, різні групи впливу також активно спілкувалися з російською стороною на ці теми, зокрема, Юрій Бойко (Росукренерго 2?).
Хто ще мав домовлятися з Газпромом? Особливо враховуючи, що Росія на той час вже анексувала в Крим і почала активні дії на Донбасі.
Домовлятися потрібно було з Путіним? І на що погоджуватися?
Але Газпром навіть і тоді б навряд чи борги за газ простив. Оскільки Газпром ще ні разу борги Нафтогазу не списував.
Тому і почали судитися.
До речі, в арбітраж першим подав формально Газпром.
Чи може нам не потрібно було вигравати у Газпрому?
Віддати їм $4 млрд за відібраний газ і ще $80 млрд за положенням «бери або плати»? А де взяти гроші на це?
Не платити Газпрому?
Так Газпром би у якості стягнення боргу утримував плату за транзит. Тобто більшу частину 2018 і весь 2019 рік ми би працювали без доходів від транзиту.
В Україні було б економічне падіння замість зростання.
До речі, я все ще чекаю на особисту подяку з боку Гройсмана, якому моя команда завдяки перемозі у Стокгольмському арбітражі забезпечила можливість виконувати держбюджет і показувати зростання економіки.
Після 2020 року ми би теж або здійснювали транзиту безкоштовно впродовж десятків років, або, знов ж таки, ви можете собі уявити які б політичні поступки вимагалися.
А зараз за рішенням Стокгольмського арбітражу Газпром нам винний $3 млрд. До речі, через те, що Газпром не виконував свої контрактні зобов’язання за транзитним контрактом.
І ми спокійно, конструктивно і виважено, нагадуємо нашим контрагентам, що Стокгольмський арбітраж в нашому контракті з Газпромом визначений як єдиний механізм вирішення суперечок. І контракті також зазначено, що його рішення є остаточними та обов’язковими для виконання.
Давайте вирішувати спірні питання у цивілізований спосіб.
Немає нічого абсурдного в тому, що одна сторона контракту хоче, щоб інша сторона виконувала свої контрактні зобов’язання, підтверджені міжнародним арбітражем, який був обраний сторонами спеціально з цією метою.
Нагадаю, що Газпром, по суті, хоче переглянути рішення попереднього Стокгольмського арбітражу за транзитним контрактом. З формальної точки зору, Газпром вимагає внесення змін до контракту, оскільки Газпром вважає, що транзитний контракт накладає на Газпром нерозумно надмірні зобов’язання. Мова йде про контрактне зобов’язання Газпрому подавати для транзиту не менше 110 млрд куб на рік.
Я не можу розголошувати детальні аргументи Газпрому, оскільки арбітражний процес не є публічними, але у цьому випадку основний аргумент Газпрому є публічно відомим, оскільки його неодноразово публічно озвучувало керівництво Газпрому, так само як і політичне керівництво Росії.
Цим вони пояснювали і небажання виконувати рішення попереднього арбітражу стосовно виплати нам $2,6 млрд (плюс відсотки), і відмову поставляти газ за поточним контрактом, і вимогу про «нульовий варіант» як передумову переговорів про продовження транзиту після завершення поточного контракту 1го січня 2020 року.
Російська сторона стверджує, що рішення Стокгольмського арбітражу у транзитній справі, прийняте 28 лютого 2018 року, порушило баланс у контрактних відносинах між Нафтогазом і Газпромом.
Мовляв, неправильно було визнавати зобов’язання Газпрому подавати для транзиту не менше 110 млрд куб на рік, в той час як арбітраж у справі по контракту на поставку газу не задовольнив позовні вимоги Газпрому за зобов’язаннями Нафтогазу у відповідності до положення контракту «бери або плати».
Наша позиція полягає у тому, що попередній арбітраж 4 (!) роки розглядав це питання.
Оскільки один і той же склад арбітражного трибуналу займався як контрактом на поставку газу, так і контрактом на транзит газу, то вони детально розглянули всі аргументи сторін.
Газпром написав тисячі сторінок з обґрунтуванням їхньої позиції, представники Газпрому і його експерти тижнями виступали в арбітражі.
Але міжнародний арбітраж, включно з арбітром, якого призначив сам Газпром (а це, на хвилиночку, в минулому голова Верховного суду Швеції) не погодився з аргументами Газпрому, а погодився з нашими аргументами.
І це абсолютна неправда, що арбітражний трибунал прийняв таке рішення тому, що він «пожалів» Україну через її економічні негаразди. Трибунал у своєму рішенні чітко зазначив, що положення «бери або плати» в контракті прописано так, що воно зокрема не відповідає європейському законодавству про захист конкуренції, і це є додатковим свідченням про те, що це положення є «нерозумно надмірним» з самого початку, з 2009 року.
Ми надали ще багато інших аргументів, з якими погодився арбітраж.
Стосовно зобов’язання Газпрому подавати для транзиту не менше 110 млрд куб на рік, Стокгольмський арбітраж визнав, що у контракті «чорним по білому» написане про таке зобов’язання, і трибунал не погодився з аргументами Газпрому, що це положення контракту не має застосовуватися.
Зауважу, що контракти на поставку газу та транзит газу є різним по своїй природі. Газ, який не взяли ми, Газпром міг продати в Європі, в Росії, залишити в свердловині щоб продати пізніше. Ми ж з цим додатковим обсягом газу не могли б нічого зробити — нам Газпром навіть забороняв його реекспортувати.
А потужності для транзиту, який Нафтогаз забезпечив для Газпрому, ми нікому не могли перепродати. Тобто для нас це безповоротні втрати, коли ми забезпечили потужності для Газпрому, а він за них не заплатив.
А Газпром при цьому міг спокійно повністю завантажити ці потужності - просто Газпром спеціально обмежував транзит, таким чином зменшуючи сукупну пропозицію газу на європейському ринку, щоб там була вища ціна.
Тому немає нічого «нерозумно надмірного» в тому, щоб вимагати компенсацію цих втрат. Це і було одним і з аргументів Нафтогазу у арбітражі.
Повторюю, всі ці аргументи вже багато разів розглядалися в арбітражі. Тому наша позиція в тому числі полягає у тому, що у відповідності з принципом «res judicata», це питання взагалі не має повторно розглядатися в арбітражі. У нас в контракті написано, що рішення арбітражу є остаточними і обов’язковими для виконання. Ми не можемо безкінечно судитися по одних і тих же питаннях.
Наведу і ще кілька аргументів для тих, хто каже, що рішення попереднього Стокгольмського арбітражу порушили «баланс у відносинах між сторонами».
Спеціально для нового арбітражу ми зробили декілька красномовних розрахунків за період 2009 -2018 роки (тобто за повні роки за весь період дії контракту; і це вже з врахуванням рішення попереднього арбітражу) .
$46,6 млрд. На стільки більше отримав Газпром від продажу газу, який спожила Україна, ніж Україна отримала за транзит. Так на чию користь «баланс у відносинах»?
Ця різниця склала б тільки приблизно $13 млрд, тобто майже в 4 рази менше, якби газ продавався за «рівнодоходною» ціною для Газпрому (тобто за ціною, яка б давала Газпрому однаковий прибуток від продажу газу Німеччині та Україні; Росія сама казала, що вона перейти на таке ціноутворення) і при цьому Газпром би платив транзитний тариф, який би покривав хоча б витрати «ефективного оператора» (тобто «ринковий і економічно обґрунтований» тариф у відповідності до європейських норм).
Ця різниця у $33,6 млрд між тим, що є, і тим, щоб мало б бути, дорівнює приблизно чверті ВВП України.
А якби після розвалу СРСР Україна та Росія перейшли на справжні європейські норми і уклали би довгостроковий (років на 30) контракт на поставку газу та на транзит, то ціна на газ мала б визначатися на рівні, конкурентному по відношенню до вартості альтернативних для України джерел енергії (так звана «Гронінгенська» модель).
У такому разі за період 2009−2018 баланс платежів взагалі мав бути на користь України — Газпром мав би нам заплатити на 6 мільярдів доларів більше.
Будь ласка, покажіть ці розрахунки, в тому числі і політикам в Росії та Європі, кого Газпром запевняє, що ми маємо відмовитися від стягнення з Газпрому трьох мільярдів доларів за рішенням попереднього арбітражу і від наших вимог у новому арбітражу.
Хочеться сподіватися, що дивлячись на ці цифри, стане зрозуміло, що рішення попереднього Стокгольмського арбітражу лише покращили «баланс у відносинах між сторонами», і а ж ніяк не порушили його на користь України.
Щодо контакту на поставку газу, то за рахунок зміни положення про «бери або плати» та перегляду ціни на газ, «баланс у відносинах» було відновлено настільки, наскільки це дозволяв контракт. Щодо контракту на транзит газу «баланс» було покращено за рахунок підтвердження зобов’язань Газпрому подавати для транзиту не менше 110 млрд куб на рік, але залишилося ще питання перегляду тарифу.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ