Під вивіскою ЄС. Про Мінцифри та право на інформацію

Коли киянин, львів'янин чи сумчанин відкриває сайт міської ради, щоб знайти карту укриттів, дізнатися про можливість отримати гуманітарну допомогу чи перевірити куди пішли його податки — він користується своїм правом на доступ до публічної інформації. Так само, коли спрямовує запити до органів влади, щоб отримати інформацію про їхню діяльність.

Цілий рік програма «Прозорі міста» в межах Європейського індексу міст перевіряла, наскільки українські муніципалітети дотягують до європейських підходів врядування.

Висновок: міста все ще на етапі фрагментарних рішень, а не системи.

Наприклад, навіть принцип «єдиної точки входу», коли всю потрібну інформацію можна знайти за кілька кліків у тематичних розділах на вебсайтах, забезпечують одиниці міських рад. Водночас локальні портали відкритих даних інколи можуть не оновлюватись вчасно. Єдиний державний портал відкритих даних також не завжди спроможний впоратися із поставленими завданнями. Що вже казати, якщо середній рівень відкритості рад у великих містах — 53,5%, а на деяких сайтах муніципалітетів досі не працює навіть пошук.

Перше ж знайомство з текстом Мінцифри викликає тривогу

Тобто базовий мінімум у питаннях доступу до публічної інформації на місцях — і так крихкий. Його треба зміцнювати, а не послаблювати.

Натомість зараз ми ризикуємо зробити крок назад — через розроблений Міністерством цифрової трансформації євроінтеграційний законопроєкт, що вносить зміни до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Формально мета шляхетна і правильна: синхронізуватися з ЄС і належним чином імплементувати Директиву ЄС 2019/1024 про відкриті дані та повторне використання інформації публічного (державного) сектору.

Але перше ж знайомство з текстом викликає тривогу. Низка запропонованих змін може:

• звузити чинні гарантії доступу до публічної інформації;

• розширити підстави для обмеження доступу до публічної інформації;

• уповільнити оприлюднення публічної інформації.

Зміни зачіпають усю публічну інформацію в будь-якій формі — а отже, безпосередньо стосуються роботи кожної міської ради і кожного комунального підприємства як розпорядників публічної інформації.

Ідеться насамперед про звуження прав і свобод і регрес у питаннях доступу до публічної інформації. Основну проблематику описали у своїх колонках експертки Надія Бабинська-Вірна та Оксана Нестеренко — я ж зупинюся на тих, які вважаю першочерговими у нашій щоденній роботі.

Строк оприлюднення — у чотири рази довший. Замість п’яти робочих днів законопроєкт пропонує 20 (тобто, по суті, місяць, як у законодавстві про звернення громадян). Для громадянина, журналіста чи бізнесу це означає, що якщо міська рада проактивно не публікує належним чином інформацію, то рішення, документи та інша інформація приходять до громадян тоді, коли дані вже могли втратити актуальність. Це прямо суперечить принципу оперативності.

Видалення із закону переліку обов’язкової до оприлюднення інформації. Замість детального обов’язкового переліку інформації, яку розпорядники мають оприлюднювати, пропонується значно загальніше формулювання. Це може створити простір для вибіркового оприлюднення публічної інформації та ускладнити доступ до неї суспільства. А це і так доволі поширена практика міських рад.

Звуження поняття запиту. Норма про те, що запит, який «передбачає створення нової інформації», не є запитом, відкриває розпорядникам прямий шлях масово відмовляти запитувачам, називаючи, наприклад, технічний збір даних «створенням нової інформації». Наразі розпорядники можуть відмовляти, якщо підготовка цієї інформації потребує значних зусиль.

Потенціал приховування інформації під грифом «обмежений доступ». Формулювання про винятки для оприлюднення інформації з обмеженим доступом може стимулювати розпорядників штучно розширювати обсяг такої інформації. Важливо зберегти підхід, за якого визначена законом інформація не може обмежуватися в доступі.

Обмеження повторного використання публічної інформації. Мінцифри пропонує запровадити додаткові обмеження на використання та поширення вже оприлюдненої інформації. Так виникає новий проміжний режим: інформація ніби відкрита, але розпоряджатися нею можна не повною мірою — хоча ні Конституція, ні чинний закон такої «третьої категорії» не передбачають. А за формулюванням «якщо інше не встановлено законодавством» криються нові обмеження, які зможуть з’являтися поза парламентським процесом — через постанови уряду, накази міністерств чи рішення ОМС.

Громадський контроль за владою, зокрема місцевою (моніторинг бюджетів, закупівель, приватизації, декларацій тощо) тримається саме на праві вільно повторно використовувати вже оприлюднені інформацію та дані з національних реєстрів чи порталів міських рад.

При цьому ми однозначно підтримуємо євроінтеграційний курс, доступність публічної інформації та розвиток відкритих даних. Як то кажуть, з дитинства за прозорість. Ці інструменти мають служити громадянам, медіа й бізнесу.

Більше того, у пакеті змін є й слушні рішення — зокрема, запропоновані зміни до постанов Кабміну № 835 і № 867 щодо відкритих даних. Закріплення принципу «єдиного вікна» для завантаження наборів даних громадами, можливість використання місцевих порталів як альтернативу державному, забезпечення харвестингу даних з них (автоматичні збір і перенесення даних з місцевого джерела на державний портал) і обов’язковий тематичний розділ про відкриті дані на сайтах розпорядників — це те, на чому «Прозорі міста» наполягали роками. Тож проблема не в реформі як такій. Проблема в тому, що під вивіскою гармонізації в законопроєкт намагаються вписати норми, які цю реформу можуть знецінити.

Експерти TI Ukraine зараз детально аналізують усі запропоновані зміни. До завершення громадського обговорення ми надамо Мінцифри розгорнутий фідбек і опублікуємо його.

Після інтенсивного фідбеку експертів і громадськості Міністерство цифрової трансформації вийшло у публічний простір і «розбирає міфи навколо законопроекту», наполягаючи, що ініціатива не обмежує доступу до публічної інформації. Зокрема, МЦТ коментує норми, на які наша організація звернула увагу насамперед — про видалення переліку інформації, обов’язкової для оприлюднення, та збільшення строку на таке оприлюднення. Проте змістовних пояснень ми не побачили.

Тож, як на мене, проблема з формулюваннями у законопроєкті залишається, і право на доступ до інформації звужується. Необхідно сформувати такі норми, щоб тисячі розпорядників однаково розуміли та застосовували їх на практиці, а ми мали належні знання про функціонування органів публічної влади.

Європейська інтеграція має піднімати стандарти прозорості, а не знижувати їх. Директива ЄС встановлює мінімальні правила, але не вимагає від України згортати вже наявні гарантії доступу до публічної інформації.

Наразі законопроєкт у такій редакції підтримувати не можна — він створює ризики для прозорості, підзвітності та конституційного права громадян знати, як працює влада. Водночас розпорядники інформації повинні однозначно трактувати закладені в документі положення та не мати додаткових підстав для відмов у доступі, а навпаки — мотивувати їх до належної поведінки.

Мінцифри має повністю редизайнувати документ у відкритих консультаціях із громадським сектором, медіа та експертами з доступу до інформації, відкритих даних і місцевого самоврядування. Перший крок міністерство вже зробило — з огляду на значний суспільний інтерес продовжило громадське обговорення до 10 липня 2026 року.