Шість моделей успіху. З кого Україні брати приклад?
Чи знали ви, що багато успішних сьогодні у світі компаній були державними?
Ви знаєте, що саме держава в капіталістичному світі була будівельником капіталізму (а не ліберали-теоретики, як нас все цього вчать)? Нас вчать, що державне підприємство не може бути успішним, тому що між його менеджерами і акціонерами (громадянами) величезна прірва. А також відсутність мотивації контролювати і не однакова мотивація акціонерів (одні активні, інші пасивні, що демотивує активних). У підсумку ми прагнемо максимально позбутися неповороткого, корупційного, часто збиткового державного бізнесу.
Але ви замислювалися, чому тоді інші компанії, які мають тисячі або сотні тисяч акціонерів, — успішні? І питання тут в правильній організації менеджменту. І чи знали ви, що багато успішних сьогодні в світі компаній були державними? наприклад:
1. У 1971 році був націоналізований Rolls Royce.
2. British Steel був націоналізований у 1967.
3. British Airspace — у 1977.
4. У кінці 1970-х років шведська суднопромислова індустрія після банкрутства була врятована націоналізацією. І націоналізацію провів уряд, який прийшов під гаслами про «скорочення державної участі в економіці».
5. POSCO — Південнокорейський металургійний гігант (плакати якого висіли довго на виїзді з Борисполя) — взагалі створювався як державна компанія. Трохи подробиць —у 1960 році Всесвітній банк відкинув заявку Південної Кореї, вважаючи проєкт абсурдом:
— запасів руди в країні немає;
— коксівного вугілля немає;
— експертизи немає;
— закуповувати сировину в Китаї можливості немає.
Завод був запущений в 1973 році. Побудований на гроші японських банків і виробляє більше 42 млн тонн сталі, займаючи 3-е місце в світі. Для порівняння: Україна, маючи і руду, і кокс виробляє близько 20 млн тонн сталі на рік.
6. Китайський капіталізм, взагалі, побудований державою.
Всі великі корпорації світу прагнули потрапити на величезний ринок Китаю. Але створити підприємство можна було тільки з китайським капіталом, якому належав контроль.
Це було на початку. Сьогодні державний сектор економіки в Китаї займає менше 50%. Але китайські компанії, яких 15 років тому ніхто не знав, стали глобальними гравцями і тіснять конкурентів у телекомунікаціях, металургії, космосі, електроніці.
7. Відновлення Європи після війни (Австрія, Фінляндія, Франція, Норвегія, Італія
8. У Фінляндії саме державний сектор був драйвером технічної модернізації (в лісовій, добувній, сталевій промисловості і в секторі транспортного обладнання)
9. Передові французькі компанії Renault, Alcatel, Thomson, Thales, Elf також розвивалися державою.
10. Одна з найбільших у світі видобувних компаній — передова Petrobras також державна і належить Бразилії.
11. Найбільший виробник регіональних літаків Embraer — був державним (Бразилія), сьогодні держава зберегла 1% для накладення вето на рішення, які можуть бути шкідливі країні (до речі, чим не кейс для Мотор Січі?).
12. Індустріалізація Європи теж починалася державою:
— у 18 столітті Пруссія організувала групу зразково показових фабрик — текстиль, металообробка, оборона, цукор, фарфор, шовк. Що дало старт індустріалізації Європи.
— цей досвід повторили японці в 19 столітті, побудовані виробництва: суднобудування, текстиль, сталеливарна, видобувна і обробна промисловість.
13. Не останню роль зіграв уряд і ФРС США в розвитку власної промисловості.
— 18−19 століття — фінансування транспортної інфраструктури;
— 20-століття — фінансування оборонної промисловості і держзамовлення для лендлізу
— 21 століття — оборонні та інші фонди, що інвестують мільярди в нові передові технології і перспективні компанії.
14. Ізраїль. Країна, яка через розвиток оборонної промисловості державою в партнерстві з приватниками, побудувала високо технологічну економіку.
Ми всі не любимо держкомпанії, тому, що вони згадуються переважно в негативному контексті. Але світ знає чимало позитивних прикладів. А їх і не може бути в країні, де немає амбітної ідеї стати першими або найкращими в чомусь
Що робити нам?
Не думати чужою головою. Наше майбутнє залежить тільки від нас. Потрібна своя амбітна мета — або кілька цілей. наприклад:
1. Стати провідною космічної країною в Європі (в кооперації з європейцями), побудувати систему супутникової безпеки (розвідка, оборона, шпигунство, наступальні дії).
2. Стати провідним в Європі індустріальним хабом. Ми не маємо поки що жорстких обмежень з екології і близькі до ринків збуту. Чому б не стати «новим Китаєм Європи»?
— Для цього не потрібно багато: НнВК, що стимулює виробництво і інвестиції, Київ Сіті (з міжнародною фондовою біржею і британським судом), СЕЗ з простими митними та регуляторними правилами і підключеною інфраструктурою. І Україну через 5 років не впізнати.
— Тут також важлива мілітаризація економіки і участь держави в замовленні нових технологій і продуктів за прикладом США, Ізраїлю.
3. Стати європейським логістичним хабом — з робочими транзитними і логістичними коридорами (Китайським, Балто-Чорноморським).
4. Європейський центр кібербезпеки.
5. Європейський центр R&D — створивши для релокації в Україну найкращі умови, що дасть новий поштовх інноваційній економіці.
6. Європейський центр медичного туризму. Поки що звучить дивно, але це мета.
Можна ще продовжувати, але важливо розуміти, що неамбітна мета — не «сексі». Вона не цікава ні внутрішнім, ні зовнішнім інвестором. І друге, — мало мати ідею, її потрібно почати реалізовувати. І тільки держава може зробити для цього перший крок.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ