Читайте NV у Google
Ці думки підкріплені враженням від інтерв’ю Михайла Федорова
Я подивилась інтерв'ю пана Федорова, пригадала усі попередні «озимі покоління» і вважаю за потрібне повторити думку, яку я писала минулого тижня (але, зрештою, видалила, бо втомилася пояснювати і відповідати на безпідставні претензії).
Отже, головний мій висновок такий: як же тривожно і прикро, що у нас відбувається така ерозія парламентаризму і парламентарської демократії. Спочатку — через популізм і якесь нестримне бажання людей його сповідувати і довіряти ноунеймам, а далі все поглибила російська агресія і війна.
Така сильна ерозія, що будь-яка криза, будь-який конфлікт всередині зцементованої системи має вигляд для частини людей ледь не свята опозиційності.
Декому вже 25 років стало за цей час
Як же прикро, що молоді люди 7-ий рік не мають можливості вперше обирати (і бути обраними). Тренуватися, помилятися, але, зрештою, вчитися, що коли ти делегуєш свій голос іншій людині, ти розділяєш відповідальність за подальші дії і рішення цієї людини. Декому вже 25 років стало за цей час. Тобто, Росія забрала ще й це.
Акції прямої дії — це чудово, але демократія — це звичка. І вона не лише про те, щоб викричатись і показати непристойний жест, а про системний вплив на зміни в державі за допомогою виборів, коли ти вчишся обирати людей з відповідною політичною програмою.
А зараз втрачається розуміння, що політична діяльність — це професія, пов’язана не тільки з медійною присутністю, а й з виробленням конкретних державно-управлінських рішень.
Ну і все це дуже наочно показує, якою вразливою стала система державної влади після 2019 року. Якщо — умовно — за тиждень до виборів створити потужний і видимий медійно срач, ти можеш раптом стати президентом, особливо в суспільствах, що живляться, передовсім, емоціями.
Так виникають Келіни Джорджеску, і ні ми, ні будь-хто інший з країн і суспільств навколо не виняток.
Але вразливість нашої державності все ж більша, ніж деінде.
Текст опубліковано з дозволу авторки