Хаос і страждання. У чому головна причина провалу США в Афганістані
Двадцять років — це занадто довго для війни, але занадто мало для створення стабільної національної ідентичності
Виведення військ США з Афганістану прикувало світову увагу. Хаос, страждання і загальне зневіра серед тих, кого Америка зі своїми союзниками покинула в цій країні, викликають масу критики. Здається, абсолютно немислимим, щоб 20 років війни, десятків тисяч життів і $2 трлн виявилося недостатньо, щоб побудувати новий Афганістан.
У зв’язку з цим фіаско Заходу звучить безліч звинувачень та імен потенційних винуватців. Але при цьому ніхто не хоче говорити про найбільш фундаментальну проблему — відсутність загальної афганської національної ідентичності й небажання очолюваної США коаліції створювати таку ідентичність.
Всі держави, функціонують, мають ту чи іншу ступінь загальної національної ідентичності. Найчастіше її визначають релігійні, лінгвістичні та етнічні характеристики, які іноді створюються спеціально з метою розбудови держави. Наприклад, в XIX столітті Пруссія створювала німецьку етнічну ідентичність і просувала її, розширюючи свою територію. Нова німецька мова була пов’язана зі старою верхньонімецькою мовою, але в реальності не існувала доти, доки Пруссія не стала намагатися побудувати нову німецьку націю. Розбудова держави у Франції та Італії в XVIII і XIX століттях, відповідно, відбувалося за схожою схемою.
Національна ідентичність розвивається органічно, але зазвичай її також підкріплюють активні заходи уряду, зосереджені здебыльшого на базовому державному утворенні. Причина цього в тому, що школи здатні впливати на молодих, сприйнятливих людей, навчаючи їх спільною мовою, викладаючи їм спільну історію, заохочуючи спільну культуру.
Керівники США в XVIII і XIX століттях вважали, що державні школи могли б допомогти впоратися із завданням інтеграції іммігрантів з усього світу, так щоб вони відчули себе американцями. Наприклад, президент Джордж Вашингтон і реформатор системи освіти Хорас Манн стверджували, що школи абсолютно необхідні для формування спільних громадянських цінностей і єдності.
Однак створення національної ідентичності — це тривалий процес. Потрібен час, щоб побудувати державні школи; потрібен час, щоб розробити навчальні програми; потрібен час, щоб підготувати вчителів. А потім потрібно ще багато років, щоб навчити дітей; і мине ще багато років, перш ніж вони займуть лідируючі позиції в суспільстві. США потрібні були покоління, щоб досягти достатньої єдності для врегулювання внутрішніх політичних розбіжностей без збройних конфліктів. І навіть після цього викладання виключно англійською стало стандартом в початкових школах США лише в 1930-і роки.
Ефект національної ідентичності можна побачити не раніше, ніж за 40 років
Жодна країна в новітній історії не потребує загальної ідентичності більше, ніж Афганістан, де є 14 офіційно визнаних етнічних груп населення (проживають в чотирьох географічно розділених регіонах) і ще від 49 до 59 різних народностей з власною мовою. Країна розколювалася громадянськими війнами протягом десятиліть, якщо не століть, коли в 2001 році очолювана США коаліція вторглася в неї. Подібна історична спадщина ще більше ускладнювала налагодження довіри та співпраці.
До моменту виведення військ Заходу з країни її загальна ідентичність так і не з’явилася. Нескінченна громадянська війна і останні події в Афганістані показують, що викликаний етнічними та лінгвістичними причинами політичний розкол сьогодні так само глибокий, як і 20 років тому, коли почалася американська окупація.
Америка інвестувала величезні суми грошей і зусиль у підвищення загального рівня освіти, але у афганських шкіл так і не з’явилася загальна навчальна програма. Хоча в країні є дві офіційні мови (даруй і пушту), а ЗМІ виходять і віщають обома мовами, багато афганців досі говорять лише однією з них, або навіть жодною.
Замість того щоб розвивати загальну національну ідентичність, США та їхні західні союзники ухилялися від будь-яких дій або висловлювань, через які їх могли б звинуватити в культурній нечутливості. Ці побоювання західних країн не були повністю безпідставними, враховуючи ту жахливу політику культурної асиміляції і знищення, яку вони історично проводили у себе всередині й за кордоном.
Але національна ідентичність необов’язково повинна бути дискримінаційною або вибудовується примусово. Як показує приклад європейських країн, наприклад, Швейцарії, формування спільної національної ідентичності з безліччю мов можливе. Головне — навчати всіх дітей декількох мов, щоб мова не перетворювалая на фактор, що розколює. А загальна історія країни може включати всі народи, які там жили.
Крім того, освітні стимули можуть бути м’якими. Немає необхідності повторювати моторошні помилки минулого, змушуючи дітей з етнічних меншин вчитися в школах-інтернатах, як це робили США, Канада і Австралія в XIX і початку ХХ століть. Є великий корпус даних, що показують, що грошові й аналогічні стимули можуть значно поліпшити відвідуваність шкіл у країнах, що розвиваються.
Труднощі цієї політики почасти пов’язані з тією кількістю часу, якого вона вимагає. Насамперед, державам потрібно мати достатньо вчителів, здатних вести навчання на підставі загальної навчальної програми, причому безліччю спільних мов. У США навіть в 1920-х роках багато шкіл вели навчання рідними мовами іммігрантів, тому що це були мови, якими говорили вчителі.
Крім того, коли перше покоління навчає друге, національно більш єдине покоління, яке потім, досягнувши дорослого віку, починає брати участь у політичному та економічному житті країни, ефект національної ідентичності можна буде побачити не раніше, ніж за 40 років (або близько до того). А США та їхні союзники ніколи не збиралися перебувати в Афганістані так довго.
Двадцять років — це занадто довго для війни, але занадто мало для створення стабільної національної ідентичності. І тому не дивно, що Захід не виправдав надій афганського народу, оскільки він абсолютно не збирався всерйоз створювати національну єдність у країні. У якій би момент не сталося виведення військ, після нього афганці залишалися б настільки ж фрагментованими, як і раніше, і перед тим самим похмурим вибором — між репресивним урядом і громадянською війною.
Copyright: Project Syndicate, 2021
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ