Після ювілею
Україна зараз нагадує підлітка, який стрімко почав рости, і це його самого трішки лякає. Страшенно цікаво буде подивитися на нас усіх за 10 років
Мені здається, нам потрібен був цей ювілей. Така собі формальність, що стала зручною нагодою проговорити очевидне. День незалежності — він ніби й передбачає підбивання підсумків, підведення рисок, звірення градусу напруги та мобілізованості. А в країні, яка воює, ці речі не можуть не набувати ще й певного пафосного звучання. Та й бог із ним, із пафосом, — останніми роками суспільство вперто вчиться не соромитися себе, своїх емоцій, хай би якими відвертими вони були. Тому хай буде пафос. Тим більше цьогоріч. 30 років — доволі серйозний вік, за яким стоїть не лише відчуття дещо туманної перспективи, а й набутий вантаж цілком конкретного досвіду. А про власний досвід говорити цікаво всім.