Як знищується культурна спадщина Києва

Київських захисників культурної спадщини часто звинувачують у надмірному драматизмі. Мовляв, навіщо так перейматися яким-небудь старовинним одноповерховим будиночком або модерністською будівлею радянських часів? Це ж не Маріїнський палац, врешті-решт.

Відповідь на це питання є у новітній історії Києва. Яка доводить — знищення культурної спадщини міста цілком може претендувати на звання об'єднавчої стратегії всіх мерів і всіх складів Київради та КМДА минулих 15 років. Наприклад.

Сінний ринок, 2005 рік, часи Київради Омельченка

Конструктивістську будівлю 50-х років побудови та водночас найвідоміший блошиний ринок у місті було знищено у 2005 році, незважаючи на гучні протести громади. Рішення про це прийняла Київрада Олександра Омельченка, яка у 2004 році передала земельну ділянку під ринком в оренду двом компаніям («Ферро» та «Сінний ринок»), під знесення та будівництво ТРЦ.

Громадськість таким рішенням дуже обурилася, тому міські депутати змінили формулювання того рішення на «…із забезпеченням подальшого функціонування ринку у капітальній споруді та збереженням робочих місць». Поправка виявилася звичайним популізмом, бо вже за місяць орендарі закрили будівлю на реконструкцію, отримали експертизу про те, що ринок (раптово) є настільки аварійним, що навіть не підлягає відновленню, та знесли його. А за часів Черновецького цим орендарям вдалося і землю у приватну власність відібрати, у кращих традиціях тих часів — вони «випадково» заплатили більший пайовий внесок, ніж мали. А Київрада, замість простого повернення грошей, заплатила борг дорогоцінною землею на Львівській площі.

Тепер на місці культового ринку стоять 14 житлових висоток ЖК «Ярославів град».

Флігель Казанського, 2010 рік, часи Київради Черновецького

Казковий зелений будиночок на Поштовій площі, біля фунікулеру, пам’ятає, певно, кожен мешканець столиці. Єдина вціліла будівля садиби архітектора Миколи Казанського була зведена у 1909 році та просто неймовірно виглядала на тлі вкритого деревами схилу Володимирської гірки.

Знести її вирішила Київрада Леоніда Черновецького, причому проект 5-поверхового офісного центру на її місці депутати відхилили, аби потім погодити вже 11 поверхів.

Повне знищення будинку забудовник цинічно назвав «частковим демонтажем до фундаменту»

Позбавлення охоронного статусу погодило Українське товариство охорони пам’яток, яке мотивувало це абсурдне рішення наявністю надбудованої у 1996 році мансарди. Нібито через мансарду флігель «втратив автентичність». Обґрунтування писав Віктор Вечерський, який дивним чином і досі вдає із себе захисника історії та культури. Знесли будинок у 2010 році, вночі, перед Новим роком.

Зараз на його місці стоїть бізнес-центр RichPort.

Особняк Підвисоцьких, 2012 рік, часи Київради Попова

Біля Пейзажної алеї, у затишному Десятинному провулку, колись жила сім'я настоятеля Андріївської церкви Павла Підвисоцького. У 2002 році 150-річну садибу Підвисоцького передали Українській православній церкві Київського Патріархату, як таку, що має цінність не лише для історії (під будинком ще й фундаменти палацу Володимира були), а й для церкви.

Близько 10 років церква взагалі ніяк не піклувалася про цінну садибу, а у 2012 році отримала експертизу про її аварійний стан та знесла заради будівництва адміністративно-житлового комплексу. Яскравих відтінків цій історії додають три факти. По-перше, за доведення пам’ятки архітектури до аварійного стану у нас передбачена кримінальна відповідальність (для церкви вона так і не настала). По-друге, партнером УПЦ КП у цьому будівництві був відомий регіонал Володимир Зубик. А по-третє - у суді адвокати церкви й забудовника намагалися довести, що земля у самісінькому серці Києва, київському Дитинці, на перехресті одразу 4-х охоронних зон, не має історичної та культурної цінності.

Зараз на цьому місці стоїть 6-поверховий церковний центр — активістам не вдалося скасувати будівництво, але вдалося змусити забудовника зрізати зайві два поверхи.

Будинок Уткіна, 2021 рік, наш час

Будинок кінця 19 століття на вулиці Симона Петлюри, охоронного статусу не мав. Мав би мати, але якимось чином, чисельні органи охорони культурної спадщини його просто не помічали багато років. Ділянку землі під будинком Уткіна передали в оренду ще у 2003 році з цілком безпечним призначенням «для експлуатації адміністративної будівлі».

Але у 2018 році департамент містобудування та архітектури КМДА видав компанії містобудівні умови на «реконструкцію» нежитлової будівлі під готель. У 2021 році активісти «Мапи Реновації» почали кампанію за збереження старовинної будівлі. Незважаючи на великий розголос, забудовник (Zim Group) відреагував на це демонтажем вікон, а потім — і повним знищенням будинку Уткіна.

Повне знищення будинку забудовник цинічно назвав «частковим демонтажем до фундаменту», а під «реконструкцією будівлі», як виявилось, забудовник та КМДА мали на увазі цілком нове будівництво, 26-поверховий апарт-готель. Та чи збудують його — поки невідомо, за «демонтаж до фундаменту» вже відкрито кримінальне провадження.

Тож хіба дивно, що активісти намагаються зберегти хоч щось із того, що залишилося? Адже у кожній черговій київській стратегії є красиві фрази про збереження культурної спадщини. І у кожному скликанні ці фрази повністю розходяться з діями.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ