Що таке районні ради?
Чи намагатимуться зробити з райрад чергових «весільних генералів»? Це ми побачимо вже у найближчі місяці
Історія питання
Пращурами сучасних районних рад були районні думи — у жовтні 1917 року їх у Києві було 8: Либідська, Лук’янівська, Печерська, Подільська (з місцевістю Плоске й Трухановим островом), Пріорська-Куренівська (включала Пущу-Водицю), Солом’янська, Старокиївська та Шулявська-Бульварна.
У 1921 році відбулося обрання райрад та їхніх виконавчих органів — райвиконкомів. Але ця система існувала дуже недовго. Київ став губернським, а згодом окружним містом, столицею радянської України до 1934 року був Харків. Активність життя у місті зменшилася, і у липні 1922 року райради та райвиконкоми скасували. Вирішення місцевих справ переклали на міську раду.
У 1934 році Києву повернули статус столиці, а разом із ним і районне самоврядування. Цього разу райрад утворили чотири, за тодішньою кількістю новоутворених районів — Ленінську, Сталінську, Петрівську і Жовтневу. Кількість районів виявилася недостатньою, а межі районів не відповідали ані природному рельєфу, ані економічній ситуації. Потім, під час нацистської окупації у 1941 році районів знову стало 11, до них в основному повернулися історичні назви, а керувати ними почали районові управи.
Під час Другої світової війни усім звичайно було не до адміністративних реформ, а після звільнення від гітлерівської окупації та відновлення Києва з руїн відновили свою діяльність райвиконкоми.
Але місцева влада в Києві фактично належала комітету КП (б)У, за рекомендацією якого призначалися керівники на всі управлінські та господарські посади в місті. В умовах тоталітарної комуністичної системи «буржуазному місцевому самоврядуванню» протиставлялися місцеві «ради народних депутатів», чиї списки формувалися місцевими компартійними органами. Вільні вибори депутатів міської ради та виконкому міськради були неможливі. Голів Київради та Київського міськвиконкому (майбутньої КМДА) погоджували на політбюро, а голосування депутатів на сесіях Київради були формальністю.
За доби незалежної України адміністративне районування міста знову зазнало реформи — у 2001 році Київрада Омельченка створила 10 районних рад, а райони міста отримали ті назви, якими ми користуємося зараз.
Найцікавішим залишається питання повноважень районних рад
У віданні тогочасних райрад працювали комунальні підприємства, ЖЕКи, школи, дитсадки, поліклініки, магазини, житлові будинки, техніка й обладнання. Це дозволяло досить швидко розчищати сніг, робити капремонти житла, реконструювати дороги та контролювати роботу ЖЕКів, шкіл та лікарень.
При цьому юридично райради та їхні виконавчі органи не мали чітко визначених повноважень, за часів Омельченка вони зводилися всього до чотирьох рішень: про розміщення МАФів, про пільги платникам державного мита, про індивідуальне гаражне будівництво та про паркування автотранспорту.
Повноваження райрад
«Впорядкувати» повноваження райрад у 2006 році взявся Леонід Черновецький — він намагався нівелювати будь-яку самостійність районів та позбавити впливу на процеси у районах ще й депутатський корпус. Райради пручалися, там також були не найпростіші люди (наприклад, головою Шевченківської райради був Віктор Пилипишин), а отже, Черновецькому довелося застосовувати агресивні методи — він почав поступово позбавляти ради повноважень. У 2007 році Київрада забрала у районних рад питання пільг та парковок, а у 2008-му — МАФи.
І, скоріше за все, цей процес повільно би тривав, але у 2010 році ініціативу перехопила Партія Регіонів, яка знищила районні ради з одного маху, простим рішенням Київради про їхню повну ліквідацію.
Офіційно це було зроблено, аби заощадити кошти міської скарбниці. Мовляв, треба було скорочувати величезну армію чиновників, які утримувалися з бюджету. Фактично ж тодішня верхівка на чолі з Віктором Януковичем прагнула зосередити владу над Києвом у своїх руках. Як, власне, і Черновецький до них.
У той же час парламент вніс зміни до закону про Столицю, розділивши повноваження міського голови та очільника КМДА, у результаті чого тодішній мер Леонід Черновецький став «весільним генералом», а влада перейшла до призначеного президентом голови КМДА Олександра Попова. А фактично столицею керувала Банкова, практично як за часів СРСР.
Відновити райради спробували вже після Євромайдану, у 2015 році — причому з величезним переліком прав, десь на рівні фактичних повноважень райрад 2001 року. Їм планували віддати багато питань освіти, здоров’я, культури, молодіжних програм, спорту, соцзахисту, ЖКХ, торгівлі на ринках, благоустрою, управління комунальною власністю та навіть — містобудування й архітектури. Передбачалося, що райони зможуть надавати пропозиції до Генплану міста та детальних планів територій, проводити громадські обговорення містобудівної документації та погоджувати схеми розміщення МАФів. На осінь 2016 року були призначені вибори, але підготовчий процес тривав недовго — нікому невідома ГО «Наждак» подала адміністративний позов на дії Центрвиборчкому до ОАСКу, який одноосібним рішенням судді призупинив постанову ЦВК про проведення виборів. У наступні 5 років усі спроби відновити райради далі проектів рішень не заходили.
Тепер, коли обидві ключові для Києва політичні сили зійшлися у переконанні щодо відновлення районних рад у місті, найцікавішим питанням залишається — питання повноважень. Чи захочуть депутати відновити райради з такими вагомими правами, які пропонувалися районам у 2015 році? Чи намагатимуться зробити з райрад чергових «весільних генералів»? Це ми побачимо вже у найближчі місяці, спостерігаючи за роботою робочої групи Київради.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ