Ситуація буде погіршуватися. Що підриває глобальну фінансову систему

Текст написаний у співавторстві з директором із досліджень Лабораторії фінанси для розвитку Ісхаком Діваном

У 2020 і 2021 роках приплив чистих фінансових трансфертів до Африки був близький до нуля — це найнижчий рівень за десятиліття — попри рекордний обсяг трансфертів від багатосторонніх банків розвитку (МБР). Це падіння було викликано скороченням позик, наданих приватним сектором і Китаєм, і нині ситуація ще більше погіршилася, оскільки всі країни з низьким рівнем доходів і доходами нижче середнього (LMIC) втратили доступ до ринку облігацій. При цьому збільшення витрат за продовольство і паливо, а також скорочення експортних надходжень ще більше погіршили становище.

Слід зазначити, що лише деякі країни з низьким і середнім рівнем доходу оголосили дефолт за своїми зовнішніми боргами, багато інших все ще сподіваються перечекати бурю і повернутися на ринок, коли він відкриється знову. Але оскільки їхні зобов’язання з обслуговування боргу значно перевищили обсяг офіційної допомоги, яку вони можуть отримати, їхній бюджетний простір звужується, що веде до «тихої» кризи розвитку.

Водночас, за оцінками, глобальні потреби у фінансуванні розвитку та боротьби зі зміною клімату зросли до $1 трлн на рік. Розрив між прагненнями міжнародної спільноти до бідніших економік і сумною реальністю їхнього фінансового становища ніколи не був настільки великим і не підривав легітимність глобальної фінансової системи.

Під час низки міжнародних зустрічей, кульмінацією яких стала нещодавня декларація G20, було зроблено спробу реформувати глобальну фінансову архітектуру та архітектуру розвитку, зробивши особливий акцент на збільшенні підтримки МБР. Однак якщо обсяг фінансування МБР зросте до врегулювання нинішньої боргової кризи, більша частина цих додаткових грошей піде не на інвестиції в країни з низьким і середнім доходом, а іншим кредиторам, як це відбувається нині.

Світ відчайдушно потребує досягнення прогресу на шляху до більш стійкого майбутнього

Під час пандемії багато спостерігачів передбачали, що на горизонті маячить масова неплатоспроможність. Незважаючи на те що було висунуто багатообіцяючі пропозиції щодо полегшення боргового тягаря, світові лідери не змогли домовитися щодо амбітних рішень. Відтоді складнощі, пов’язані з вибірковим укладенням боргових угод, деморалізували міжнародне співтовариство.

Проти полегшення боргового тягаря найбільше виступав Китай, найбільший двосторонній донор. Він стверджує, що зовнішня заборгованість країн з низьким і середнім рівнем доходу залишається відносно низькою і становить у середньому лише 40% ВВП, тоді як до початку реалізації Ініціативи щодо бідних країн з високою заборгованістю (HIPC) у 1996 році цей показник становив 100%. Тому Китай наполягає на перегляді термінів погашення заборгованості, як це сталося на початку цього року з довгоочікуваним договором щодо Замбії.

Приватні кредитори також чинять опір глибокому полегшенню тягаря заборгованості, навіть незважаючи на те, що вони, як і раніше, не бажають надавати ліквідність. Під час Латиноамериканської боргової кризи 1980-х років, коли проблемою вважалася ліквідність, а не неплатоспроможність, небагато залучених банків принаймні змогли домовитися про скоординовану реструктуризацію боргу. Однак зараз масове закриття ринку облігацій відображає проблему колективних дій, яка занадто характерна для фрагментованого володіння облігаціями.

Хоча скорочення боргу, з цілком зрозумілих причин, є важким процесом, країнам, які є лише неліквідними, має бути набагато легше побудувати міст до більш фінансово стійкого майбутнього. Хороша новина полягає в тому, що наразі лише невелика кількість країн є неплатоспроможними. Останні оцінки показують, що 25 країн з низьким і середнім рівнем доходів, з яких 17 знаходяться в Африці, не досягли порога платоспроможності, встановленого Міжнародним валютним фондом, але перевищили поріг ліквідності (при цьому витрати на обслуговування боргу становлять 12−15% від доходів).

Але ситуація погіршуватиметься, якщо ці країни не зможуть рефінансувати основну суму боргу, після закінчення терміну його погашення. Візьмемо, наприклад, Кенію. Вона розпочала здійснення амбітної програми стабілізації та реформ, підкріпленої масштабними зусиллями з фіскальної стабілізації, в розмірі 4% ВВП і щедрою підтримкою МВФ і МБР. Але країна має облігації на суму 2 мільярди доларів з терміном погашення у 2024 році. Якщо на той час глобальні ринки капіталу не дадуть змоги провести їхнє рефінансування, погашення потребуватиме додаткових бюджетних витрат, що дорівнюють 1,8% ВВП, що підвищить ризик народних хвилювань, як це сталося нещодавно у відповідь на підвищення податків і вартості життя.

Альтернатива — дефолт — настільки ж неприваблива, з огляду на те, що зовнішній борг Кенії становить лише 38% від валового національного доходу. Для подолання цієї дилеми, Найробійська декларація Африканського союзу про зміну клімату пропонує дозволити країнам реструктуризувати борг з терміном погашення, що наступає, щоб створити бюджетний простір для проведення нової політики і реформ «зеленого зростання», що фінансуються МБР.

Наша пропозиція про «проміжний договір» дозволить реалізувати цю ідею на практиці. За спільного керівництва Організації Об'єднаних Націй, Світового банку і МВФ, він буде надавати підтримку не тільки неплатоспроможним країнам, які потребують скорочення боргу, а й неліквідним країнам, які потребують реструктуризації боргу. Країни, у яких виникли від'ємні чисті трансферти з великими кредиторами, можуть ухвалити рішення про вступ до програми коригування, яка відстрочить виконання їхніх боргових зобов’язань в обмін на зобов’язання з проведення реформ. Мета полягає у створенні цінності за допомогою координації, виходячи з припущення, що країна може вийти з боргової залежності, якщо їй буде надано ліквідність і якщо вона проводитиме політику, спрямовану на досягнення стійкого зростання.

Щоб бути ефективним, цей проміжний договір має бути закріплений у національній програмі оновлення, що включає заходи з обмеження бюджетних витрат і реформи для переходу на нову траєкторію зростання. Це потребуватиме більшого фінансування як з боку МВФ, так і з боку Світового банку, з умовами, що виходять за рамки типової трирічної програми МВФ. Країни, які скористаються цим варіантом, мають першими отримати вигоду від збільшення фінансування за лінією МВФ і МБР, що, своєю чергою, допоможе запобігти системній борговій кризі, від якої постраждають усі.

Щоб уникнути витоку коштів до інших кредиторів, частина боргів має бути перенесена на період дії програми. Використовувана відсоткова ставка не повинна перевищувати темпи зростання, передбачені програмою оновлення, щоб не погіршувати ситуацію із заборгованістю. Такий підхід має бути заздалегідь прийнятий усіма групами кредиторів, однак зобов’язання щодо перенесення термінів погашення кредитів, які не можуть бути рефінансовані, має бути посилене погрозою МВФ про кредитування простроченої заборгованості.

Нарешті, наприкінці програми, якщо зовнішній борг виявиться неприйнятним, необхідно буде розробити програму скорочення боргу — як у рамках Ініціативи HIPC. Така можливість зменшить необхідність попереднього скорочення боргу незначно неплатоспроможних країн і в період високої глобальної економічної невизначеності.

Світ відчайдушно потребує досягнення прогресу на шляху до більш стійкого майбутнього. Пропонований нами підхід допоміг би подолати величезний розрив між нашими сподіваннями і реаліями, дозволивши багатьом неліквідним країнам світу підготуватися до майбутніх випробувань. За відсутності такої ініціативи мета мобілізації трильйонів доларів на кліматично безпечний розвиток, так і залишиться нездійсненною мрією.

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал

Copyright: Project Syndicate 2023

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV