Кива як відбійний молоток в партії Рабіновича

У тому, що депутат Кива, аспірант МАУП, захистить дисертацію, нема нічого абсурдного. А те, що він законодавець? Нормально?

Тобто, звісно, — це абсурд. Але абсурд — це перманентний стан, такий modus vivendi, що в ньому багато-багато років перебуває галузь, яку чомусь називають наукою.

Тьма всіляких докторів, професорів, член-корів своєю симуляцією наукової роботи невпинно б’ють у її дно. А Кива, як ходячий згусток тестостерону, якось затесався серед законодавців. Тому й зробився відбійним молотком до того дна. І тому вкотре привернув увагу до того неподобства, що на ньому залягло.

Про це, власне, і піде мова.

Влітку 2001 року в пошуках роботи я послав з десяток своїх резюме за різними оголошеннями. Незабаром відгукнувся один з адресатів — шукали достойника на посаду наукового редактора у видавництво.

На співбесіді вияснилося, що вичитувати треба не майбутні книжки, а статті до журналу Персонал. Було трохи лячно, бо видання мало ліцензію не аби-кого, а самої Вищої атестаційної комісії. Нагадаю, що це — підвідомча структура кабміну України, і займається вона атестацією наукових кадрів вищої кваліфікації. Ще раз — вищої! Для здобувача наукового ступеня, як-от для Киви, публікації у журналах з таким карт-бланшом — необхідний бар'єр на шляху до захисту дисертації.