Казус Киви. Що відбувається з українською наукою
Як неправильні визначення породжують таких «вчених», як Кива
Практично кожну свою статтю я починаю із занудної фрази: «Давайте визначимося з термінами». Для того щоб щось конструктивно обговорювати треба спочатку переконатися, що ми говоримо про одне і те ж. Здавалося б, при обговоренні науки і навколонаукових питань з термінами має бути все в порядку — це ж наука, все повинно бути строго. Ага, три рази! Якщо почати копати, то виявляється, що з самим терміном «наука» у нас формений бардак і двоє людей, кажучи про науку, можуть розуміти під нею три абсолютно різні речі.
З життя термінів
Слов’янським мовам у плані науки взагалі не пощастило зі словниковим запасом. Зокрема, в українській і російській мовах слово «наука» має купу різношерстих значень:
— Життєвий досвід — «буде тобі наука на майбутнє»;
— Навчання чогось — «віддати в науку»;
— Якесь зведення правил або система поглядів — «наука перемагати», «наука переговорів»;
— Наука як суспільний інститут (академії, університети);
— Наука як окрема дослідницька дисципліна (фізика, філологія);
— Соціальний прошарок — «пішов у науку», «людина науки».
— Вульгарне побутове визначення будь-якої складної діяльності («та там ціла наука»)
Уже від одного цього списку стає сумно. Стає зрозуміло, чому навіть грамотні люди постійно плутають науку, інженерію і винахідництво. А як не плутати, коли термін настільки багатозначний і ніхто особливо не заморочується пояснювати, в якому саме значенні він його вживає?
В англійській мові все не так сумно. У них є science — це виключно природничі науки (фізика, математика, біологія, хімія). Все, що не science, то або humanities (соціальні та суспільні дисципліни), або arts (мистецтво, живопис, музика, театр). Крім того, у них є окремі терміни research (дослідження) і development (розроблення).
У нас слова «дослідження» і «наукова робота» є де-факто синонімами, і це вносить ще більшу плутанину. Коли хтось щось досліджує, мається на увазі, що він займається «наукою». Насправді це і близько не так:
— Богослови досліджують біблійні тексти.
— Журналісти досліджують документи про фінансування політичних партій або висловлювання публічних персон.
— Експерти кілька років досліджували уламки збитого малайзійського Боїнга.
— Маркетологи і рекламісти досліджують ринкову кон’юнктуру.
Всі ці дослідження або не мають взагалі ніякого відношення до наукової методології (як богослов’я або реклама), або використовують тільки окремі її елементи і напрацювання (як розслідування авіакатастроф). Ці дослідження — просто якась діяльність, в якій треба думати і щось аналізувати. Справжня наука — це не просто думати, а думати в рамках суворих правил і обмежень (фальсифікованість, відтворюваність, перевірка досвідом
В англійській мові з цим простіше — так званий research не є прямим синонімом наукового методу. В українців є вдала калька студії, яка відмінно описує дослідження як такі, не залежно від того наскільки вони використовують науковий метод. «Гендерні студії» — це набагато краще, ніж «гендерна наука», оскільки там крім науки є ще й філософія з ідеологією і політикою. У російській немає й цього.
З розробленням (яке development) у російській і українській взагалі тихий жах. В англійській це слово є гібридом нашого «впровадження», «раціоналізаторства», «винахідництва», «досвідченого виробництва», «прототипування», «комерціалізації» і бог знає чого ще. Сенс зрозумілий, а слова немає.
Англійська абревіатура R&D (research and development) взагалі, по-хорошому, неперекладна. Найближче буде «дослідження і впровадження», але оскільки у нас дослідження — це наука, то відразу ж виходить нісенітниця.
Сумні наслідки — наукою називають все підряд
Ці проблеми з термінологією в'їлися так глибоко, що колосальна кількість видів більш-менш інтелектуальної діяльності у нас вважаються «науковими», не будучи такими по суті.
Давайте візьмемо список наукових спеціальностей, яким керується МОН, академії та університети при присудження наукових ступенів, і покопаємося в ньому. Дуже рекомендую ознайомитися — півгодини здорового сміху я вам гарантую!
З фізикою, математикою і біологією все зрозуміло — це наука в суворому розумінні цього слова. Такі класичні гуманітарні дисципліни як лінгвістика, історія, культурологія, соціологія тощо теж цілком наукові (хоча там вже простіше впасти в наукоподібне словоблуддя). Але чим далі в ліс, тим стає веселіше:
Журналістика
Я не знаю скільки треба випити, щоб вважати журналістику наукою. Я стільки точно не вип’ю. Це суто утилітарна сфера діяльності. Так, там є свої правила і стандарти, але це ні разу не наукова дисципліна. Стандарти і правила є і у касирів, але я щось не бачив докторських дисертацій з видачі здачі на касі. Проте журналістика у нас визнається наукою.
Цивільне право і цивільний процес. Сімейне право. Міжнародне приватне право
Сюди ж можна віднести і більшість сусідніх правових дисциплін. У деяких розділах права наукові вишукування можливі і навіть необхідні, але не в таких обсягах, як це робиться в Україні. За 2016 р. з юридичних наук у нас було захищено 92 докторських, а з фізики, математики, хімії та біології в сумі — 47. Це очевидний абсурд — немає в юриспруденції такої кількості наукових проблем, як у фізиці, хімії та біології разом узятих! Більшість дисертацій з «юридичних наук» — це просто об'ємні реферати, старанно списані з відповідних кодексів, до науки вони не мають ніякого відношення.
Охорона державного кордону
Знову ж суто утилітарна сфера діяльності, як і багато сусідніх військові дисципліни. Ну які можуть бути дисертації з охорони кордону? Військова справа — вона саме справа, а не наука! Наука у військово-промисловому комплексі потрібна і ще як, але це все ті ж фізика, хімія, біологія, медицина, психологія
У педагогіці — тотальний морок і хтонічний жах.
А ще у нас є економіка. Багато-багато економіки! Наприклад, за те ж перше півріччя 2016 р. з економіки в Україні захистили 121 докторську дисертацію — це абсолютний рекорд серед усіх спеціальностей, і навіть педагогіка нервово курить збоку. В економіці, безумовно, є що досліджувати і за ці дослідження навіть вручаються нобелівські премії, але справжня економічна наука і економіка в Україні — це дві великі різниці. У нас економіка — це чергова безмірно роздута годівниця для захисту фейкових дисертацій та імітації наукової діяльності.
Держуправління, безглузде й нещадне
Ось ми і підійшли до розділу «державне управління», того самого, який породив вченого Киву.
Хоч би що там намагалися довести оступінені управлінці, але держуправління як таке не має до науки жодного стосунку.
— Управляти державою, безумовно, потрібно вміти, але навички ефективного менеджера або чиновника-адміністратора жодним чином не є навичками дослідника, а тим паче вченого.
— Методи управління і їх результативність можна і потрібно вивчати науковими методами, але роблять це вчені зовсім інших спеціальностей: соціологи, історики, антропологи, соціальні психологи. Винаходити для цього окрему наукову дисципліну не потрібно.
— Ефективне управління державою просто має базуватися на наукових даних, але ці дані повинні збирати для управлінців спеціально навчені дослідники у найрізноманітніших сферах — від ядерної фізики (якщо мова про модернізацію АЕС) до сексології (якщо мова про регулювання проституції). Чиновник повинен розуміти цінність науки, але йому не потрібно самому нею займатися!
Спроби натягнути сову держуправління на глобус науки приводили до анекдотичних ситуацій задовго до появи на сцені Киви.
Як вам, наприклад, доктор наук за спеціальністю «Місцеве самоврядування»? Ось що він може досліджувати науковими методами? Задоволеність людей роботою сільрад? Так це соціологія. Кількість освоєних коштів на будівництво доріг? Так це просто рутинна робоча статистика для профільного міністерства. Де тут науковий пошук? Де науковий метод? Де експерименти? Про що тут дисертації писати? Але ж висмоктують з пальця і пишуть.
Варто зауважити, що в розвинених країнах переважна більшість чиновників мають спеціальну освіту еквівалентну американському MBA — Master of Business Administration. Зауважте, що тут не дарма ніде немає слова «наука», це не «магістр адміністративних наук», а саме «магістр адміністрування». Це суто практична спеціальність, при навчанні якої з академічних наук викладають, хіба що прикладну статистику, а все інше — це бізнес-адміністрування, бухгалтерський облік, ділова етика, комерційне право, бізнес-стратегія, фінанси, управлінська економіка, менеджмент, підприємництво, маркетинг
Прокляття «науковості»
Я перерахував лише декілька особливо яскравих «наукових» спеціальностей в Україні. Більша частина цього розлогого списку складається з видів діяльності, які не мають до науки жодного стосунку. Ніякого наукового методу в цих областях просто фізично бути не може в силу їх чисто практичної спрямованості (військова справа, місцеве самоврядування) або, навпаки, в силу їх абсолютно умоглядного характеру. У кращому випадку вони можуть якось використовувати напрацювання інших наукових дисциплін, але аж ніяк не можуть продукувати наукове знання самі собою. У них може бути якась дослідницька робота в широкому сенсі цього слова (у них треба думати, а не просто крутити гайки), але, як ми розібралися вище, «дослідження» і «наука» — речі кардинально різні.
Виходить, що у нас присуджують наукові ступені в практично будь-якій сфері людської діяльності! Ніякого явного зв’язку з науковим методом у більшості спеціальностей з цього списку не проглядається взагалі. Навіть у тих сферах, де справжня наука можлива (економіка, право), більшість робіт у нас є псевдонауковою імітацією.
Але ж кожен кандидат або доктор наук зи цими «науковими» спеціальностями отримує обов’язкову надбавку до зарплати з держбюджету, тобто годується за рахунок наших податків. Ось і виходить, що гроші платників податків йдуть на доплати докторам наук з охорони державного кордону, а не на реальне будівництво рову з крокодилами на цьому самому кордоні.
Тепер відповімо, нарешті, на запитання, підняті на початку цієї колонки і додамо ще кілька тез:
— Далеко не всі предмети, які вивчають в університеті, є науковими дисциплінами. Параноїдальне бажання робити «науку» з будь-якого виду прикладної діяльності зростає, зокрема через термінологічну плутанину і відсутність у слов’янських мовах потрібних слів для розмежування науки як методу пізнання і досліджень в широкому сенсі.
— Далеко не все, що входить у офіційний український список наукових спеціальностей має хоча б опосередковане відношення до науки як такої.
— Дисертації з усіх цих притягнутих за вуха нібито «наукових» спеціальностей у більшості своїй вдають із себе наукоподібну імітацію, профанацію і плагіат (де-факто просто макулатуру) просто тому, що ніякої реальної науки звідти витягти неможливо за визначенням.
— За всю цю нісенітницю, яку пафосно, але абсолютно необґрунтовано, назвали «наукою», ми платимо зі своїх податків. Платимо сущі копійки за мірками розвинених країн, але тим не менше платимо.
— Якщо називати наукою все підряд і захищати тисячі липових дисертацій з липових дисциплін, то цілком закономірно, що грошей на справжню науку просто не залишиться.
Що робити?
Як мінімум визнати проблему. Як максимум — ввести поділ на «науку» і «студії», аналогічно англомовним science і arts & humanities.
Для «студій» треба скасувати будь-які державні доплати за ступені і звання, прибрати диплом державного зразка і дозволити всім вишам роздавати палітурки довільної форми і з довільними назвами. Мотивація дуже проста — раз ці сфери не наукові, то немає ніякого сенсу суворо регулювати їх на державному рівні. Вимоги до таких фахівців прекрасно сформує ринок.
Для науки, що залишилася, анекдотичні персонажі на зразок Киви вже не будуть представляти якусь небезпеку. По-перше, купити красиву палітурочку з ядерної фізики практично неможливо (це не педагогіка і не держуправління — там зовсім інші традиції), а по-друге, засилля фіктивних «вчених» у всіх численних «протиприродних» дисциплінах не буде відбирати крихти фінансування у решти діючих вчених, які добре роблять свою справу.
Може все-таки варто заморочитися і почати розбиратися в термінах? Так чи потрібні Україні десятки тисяч кандидатів і «докторів наук» з педагогіки, права, економіки, державного управління та, прости господи, охорони кордону?
Може краще підтримувати ті сфери науки, де наші вчені дійсно працюють на світовому рівні, а не пишуть нескінченні сплагіачені реферати та безглузду наукоподібну ахінею в містечкові мурзилки? На превеликий жаль, в українських реаліях все це — утопічні фантазії.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ