Читайте NV у Google
Це навіть краще за всі Wildberries, Ozon і нафтопереробні заводи разом узяті. Це важливіше за приліт Редкліффа до в’язня Азкабану
Концерти Каньє Веста в Петербурзі скасували «за дзвінком із Москви» — захід не було погоджено «у необхідних інстанціях». За даними ЗМІ, гонорар репера мав становити 1,5 мільярда рублів. Тим часом із сайту «Газпром Арени» зник анонс виступу Каньє.
Усі з цього кепкують, але насправді це одна з найважливіших новин. Я чекав на щось подібне — звісно, не на скасування концертів, а на початок цієї стадії. На перехід у цю фазу.
Років зо двадцять тому мені трапилася чудова історія про те, як перед російсько-японською війною 1905 року російська делегація — до складу якої, до речі, входили й особи з царської родини, якісь там князі Миколи Миколайовичі, — вирушила чи то до Аргентини, чи ще кудись, щоб закупити броненосці. Умовні аргентинці запропонували їм новітні, чудові кораблі за мінімальною ціною. Ідеальний контракт. Кращого й не буває.
У вас он головний росіянин, Шаман, зігує — і нічого
На це росіяни сказали: «Ви що, хворі? А відкат?»
І купили якесь старе, громіздке й тихохідне барахло в умовній Бразилії за шалені гроші, але з величезним відкатом.
І через кілька місяців цей мотлох був благополучно вщент розбитий під Цусімою. Отака історія.
Концерт цього недоумкуватого, але знаменитого придурка надзвичайно важливий для Росії. Це чергове зняття блокади, черговий прорив бойкоту й інформаційних санкцій. Це зірка планетарного масштабу на «Газпром-Арені» — і не якаясь там замшіла, очманіла від алкоголю знаменитість на кшталт Депердьє чи Матьє, а справжнісінький кумир молоді, зірка тік-току.
Для Росії, що дедалі більше занурюється в ізоляцію, цей концерт — надважлива геополітична подія. Піарникам за це — тверда «п'ятірка з плюсом». Я впевнений, що це узгоджували на найвищому рівні. А всі ці розмови про те, що Веста не пустили через якісь там свастики, неоднозначні висловлювання у дусі фашизму, образи «дідів, що воювали» чи невідповідність православним цінностям, — усе це повна маячня.
У вас он головний росіянин, Шаман, на повну зигує — і нічого.
За 17,8 мільйона американських рублів Каньє не лише стер би свастику й намалював зірку на лобі, а й зробив би дещо ще — просто на сцені, у прямому ефірі. Депардьє за квартиру в Саранську танцював у валянках, а тут уже…
Його зараз «кошмарять» з однієї-єдиної причини: організатори не занесли «відкат» до «потрібних інстанцій». І все.
І саме ця фраза про дзвінок із Москви та необхідні інстанції свідчить про те, що після фази більш-менш загального єднання навколо війни, призначення Бєлоусова і проведеної ним чистки лав Міноборони від крадіїв і корупціонерів, налагодження роботи ВПК (який навчився випускати сучасні дрони), народної підтримки царя й національного тріумфу через повернення Криму в «рідну гавань» — а все це разом, власне, не притаманне таким громіздким утворенням, як імперії, — Оркостан повертається до свого первісного стану.
Царственні особи — Миколи Миколайовичі — знову забили на потреби Росії й почали красти гроші на відкатах у величезних обсягах.
А це означає, що й далі вони закуповуватимуть непотріб, вироблятимуть непотріб, гнатимуть халтуру, виконуватимуть план за валовими показниками завдяки величезним припискам — і робитимуть усе інше, що завжди руйнувало цю країну, хоч би який політичний устрій у ній панував: чи то царизм, чи соціалізм, чи путінізм…
Миколи Миколайовичі вирішили: хай усе горить синім полум’ям, під три чорти — того вашого Ніколашку Другого з його Каньє та геополітичними інтересами Росії — і час знову починати великий дерибан.
І це просто чудова, пречудова новина.
Це навіть краще за всі Wildberries, Ozon і нафтопереробні заводи разом узяті. Це важливіше за приліт Редкліффа до в’язня Азкабану. Це справжній, чистий позитив.
Зрозуміло, що на все це потрібен час — «совку» на розвал знадобилося аж сімдесят років, — але дорогу здолає той, хто йде. Перший крок зроблено. Хай щастить вам у цій справі, хлопці. Не зупиняйтеся. Хапайте, пиляйте, беріть відкати — як тільки можете. І на чому тільки можете.
Ех, шкода, що Навальний не дожив…
У межах проєкту Журналістика без посередників
Текст опубліковано з дозволу автора