Насправді це була перемога. Що зробили Індія та США

Після нещодавнього саміту країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і ПАР), на якому було досягнуто домовленості про вступ до БРІКС ще шести країн, я писав, що ані ця група, ані «Велика сімка» (Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія і США — плюс Євросоюз) не володіють необхідним авторитетом і можливостями для розв’язання глобальних проблем. У результаті «Велика двадцятка» (до її складу входять 19 країн з найбільшою у світі економікою плюс Євросоюз) залишається єдиним об'єднанням із достатньою легітимністю, яка дозволяє їй пропонувати по-справжньому глобальні рішення для глобальних проблем.

І підтвердженням цього стала спільна декларація, опублікована після саміту «Великої двадцятки» (скорочено G20), який відбувся в Нью-Делі минулого тижня. Члени G20 досягли консенсусу із широкого спектру питань. Незважаючи на очевидні труднощі (наприклад, істотну різницю в принципах діяльності цих країн), вони зуміли підтвердити важливість «Великої двадцятки» після тривалого періоду, коли її роль ставили під сумнів.

Ми повинні аплодувати тим, хто зіграв ключову роль (судячи з усього, це Індія та США) у лобіюванні ухвалення фінального комюніке. Делійська декларація може стати першим кроком на шляху до активнішої та більш узгодженої роботи з вирішення глобальних проблем, серед яких зміна клімату, необхідність реформи Світового банку, контроль за інфекційними захворюваннями, підтримання економічної стабільності, війна в Україні тощо. Хоча цей порядок денний було погоджено без прямої участі президента Росії Володимира Путіна та голови КНР Сі Цзіньпіна, представники Росії та Китаю все ж були присутні на саміті, а вони не стали б підписувати будь-який документ, не заручившись заздалегідь схваленням своїх урядів.

G20 зробила ще один важливий крок: вона погодилися прийняти до своїх лав Африканський союз

Багато експертів спекулятивно міркують, ніби Сі пропустив цей саміт для того, щоб принизити Індію (одного з давніх суперників Китаю) та індійського прем'єр-міністра Нарендру Моді. Але якими б не були його мотиви, ефектом цього рішення стало зниження значущості нещодавнього саміту БРІКС, яке багато хто розцінив як перемогу для Китаю.

Ще в серпні я писав, що відсутність індійсько-китайської солідарності буде головною перешкодою на шляху оновленого БРІКСу. А тепер відмова Сі Цзіньпіна приїхати на саміт «Великої двадцятки» поглибила розкол між двома країнами. Якщо Сі захоче переконати нас у зворотньому, йому доведеться налагоджувати відносини з Моді. Поки що успіх зустрічі країн «Великої двадцятки» робить Моді очевидним переможцем у нинішньому сезоні самітів. Суспільне сприйняття має значення, а сьогодні Моді виглядає більш далекоглядним державним діячем, ніж Сі Цзіньпін.

Крім того, «Велика двадцятка» зробила ще один важливий, хоча й не дуже гучний крок: вона погодилася прийняти до своїх лав Африканський союз, перетворившись, тим самим, на групу G21. Цей прорив став для Моді явною дипломатичною перемогою, дозволивши йому закріпити свій імідж захисника Глобального Півдня. Крім того, цей крок підкреслює непослідовний характер розширення БРІКСу. Ця група тепер включатиме Єгипет і Ефіопію, але не інші, більш важливі країни Африки, наприклад, Нігерію. Утім, велике питання тепер у тому, наскільки постійне місце за столом переговорів допоможе самому Африканському союзу стати більш ефективною організацією.

Після саміту БРІКС я розмовляв з людьми, які вважають, що «Велика сімка» (скорочено G7), як і раніше, залишається вкрай ефективною організацією порівняно з «Великою двадцяткою». Про це свідчить солідарність, яку G7 демонструє, наприклад, щодо російської війни в Україні. Я дозволю собі не погодитися. Хоча формулювання комюніке «Великої двадцятки», що стосуються цієї війни, не піднялися до такого рівня, якому б віддало перевагу керівництво України, вони були досить жорсткими, щоб стати чітким попередженням для всіх країн, які, можливо, хочуть порушити міжнародно визнані кордони. Вони також стали сигналом для Путіна, що йому не слід очікувати навіть видимості підтримки від деяких з його передбачуваних друзів по БРІКСу. І, зрозуміло, ця декларація ніяк не заважає західним країнам або окремим лідерам засуджувати цю війну в набагато жорсткіших формулюваннях.

Ще важливішим є той факт, що реально значущим голосом, коли мова заходить про Україну, є голос не «Великої сімки», а НАТО. І точно так само «Велика двадцятка» — це колективний голос, який реально важливий у таких питаннях, як світова економіка, зміна клімату, охорона здоров’я тощо. Хоча лідери «Великої сімки» хотіли б думати, що вони, як і раніше, мають найбільший вплив у світових справах, реальність свідчить про зворотнє. Важливий висновок із саміту в Нью-Делі полягає в тому, що ви ніяк не зможете вирішити великі світові проблеми, якщо не долучите до цієї роботи нові держави.

Так, критики «Великої двадцятки» заперечуватимуть, що ця група занадто велика й незграбна, щоб стати ефективною. Але я просто повторю те, що писав ще 2001 року, коли придумав абревіатуру БРІК. Якщо країни єврозони дійсно хочуть продемонструвати свою віру в довгостроковий успіх свого спільного валютного проєкту, вони повинні направляти на міжнародні зустрічі, подібні до самітів «Великої двадцятки», лише одного делегата, а не зберігати індивідуальне представництво окремих країн. Такий крок зробив би цю групу менш незграбною й створив би сильний прецедент. Якби так само вчинили інші блоки країн, зокрема БРІКС, у результаті з’явилася би група глобального управління, яка реально підходить для виконання своїх завдань.

NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал

Copyright: Project Syndicate 2023

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV