Кремлю доведеться почати примусову мобілізацію. Росіяни стерплять?
Читайте NV у Google
Гадаю, багато хто з вас, вкотре почувши про знущання, побори та м’ясні штурми, які дошкуляють військовослужбовцям російської армії, задавався запитанням, чому вони все це терплять і добровільно йдуть до війська
Звичайно, частково це можна пояснити великими грошовими виплатами чи навіяними пропагандою ілюзіями тих, хто вперше йде служити. Проте після чотирьох років війни вони, напевно, вже мали б мати реалістичне уявлення про всю жорстокість системи, частиною якої стають. Отож чому вони її терплять і не бунтують?
Безумовно, цей феномен може мати різні причини. Я ж зупинюся на одній із них, яка в науці описана теорією виправдання систем (англ. system justification theory). Її автори свого часу виявили, що нерідко люди, які зазнають чималих прикрощів від системи, що панує в суспільстві, придумують різного роду виправдання, аби її захистити. Причому інколи ті, становище яких найбільш незавидне, виправдовують цю систему навіть більше за інших. Чому ж так відбувається?
Річ у тім, що люди, які опиняються в подібній системі, переживають внутрішній конфлікт: з одного боку, ця система їм шкодить, проте з іншого — вони продовжують залишатися її частиною. Одним із варіантів вирішення цієї суперечності є бунт проти системи. Проте, як відомо, ця опція не є легкою, хоча б тому, що потребує активних дій.
Росія не може бути іншою, і в цьому її «особливий шлях»
Натомість існує й інший спосіб вирішення конфлікту — придумати правдоподібне обґрунтування діям системи, тобто легенду, яка зробить її гніт виправданим і надасть йому сенсу. У такому випадку не доведеться вдаватися до активних змін. До того ж, це виправдання, здатне полегшити страждання тих, хто терпить, адже забере одну з його причин — почуття дискомфорту, викликане неоднозначністю їхнього становища.
Підозрюю, що подібного роду виправдання придумують росіяни, які продовжують терпіти гніт, якого вони чи їхні рідні зазнають в армії. До речі, цьому сприяє ще й той факт, що система платить їм чималі гроші. Коли ж альтернативного джерела доходів немає (згадаймо ситуацію в російських регіонах, які здебільшого поповнюють ряди російської армії), то одним із небагатьох варіантів виходу з прикрої ситуації залишається служіння цій системі та її виправдання.
Легенди, які при цьому придумують росіяни, звичайно, можуть бути різними — як-от, наприклад, твердження про те, що Росія не може бути іншою, і в цьому її «особливий шлях», чи що у всьому винні командири на місцях, які все й псують. Проте їх об'єднує те, що вони роблять вибір терпіти знущання раціональним, полегшують страждання та наділяють їх сенсом.
До речі, дослідники відзначають, що особливо сильною мотивація виправдовувати несправедливу систему стає в часи великих змін і нестабільності. У такий період світ поза межами системи викликає недовіру, отож з’являється додаткова мотивація терпіти, обґрунтовуючи все принципом меншого зла. До того ж російська влада активно цьому сприяє, розповідаючи історії про різного роду світові загрози, «збочену Європу» та інші подібні «страшилки». Зрештою, поточна ситуація у світі надає чимало реальних підстав вважати, що світ котиться під три чорти, тож терпіти одного знайомого чорта стає легше.
Саме тому в мене немає підстав сподіватися, що найближчим часом росіяни раптом прокинуться і почнуть активно протестувати проти системи, яка з них знущається. Вони адаптувалися до неї, скориставшись, серед іншого, описаним психологічним механізмом для полегшення страждань і безглуздості свого становища.
Водночас, у тривалішій часовій перспективі надія на зміни все ж є. Якщо українці продовжуватимуть знищувати росіян теперішніми темпами, то кількості добровольців буде недостатньо, і Кремлю доведеться вдатися до примусової мобілізації. До того ж є сподівання, що економічна ситуація в Росії погіршуватиметься і вже незабаром коштів не вистачатиме, аби забезпечувати великі виплати рекрутам. Відповідно в армії ставатиме більше людей, у яких буде менше мотивів виправдовувати систему.
Для багатьох мобілізованих держава не буде безальтернативним джерелом доходів, а для тих, хто все ж змушений буде підписати контракт через фінансові потреби, виплати будуть не такими великими, щоб мотивувати їх виправдовувати систему, яка над ними знущається. Ось тоді, власне, й можна буде сподіватися, що росіяни перестануть наділяти безглузді страждання сенсом і почнуть бунтувати проти системи.
Натомість, поки цього не сталося, нам, українцям, нічого не залишається, як продовжувати намагатися зробити їхнє життя якомога нестерпнішим, наближаючи той день, коли виправдання ними безжальної системи стане повністю безглуздим.