Читайте NV у Google
В окупованому Росією Криму розпочався новий етап переділу землі, покликаний змінити демографічну ситуацію на півострові
Йдеться не тільки про кількість населення, а й про його «якість». Суть — надання землі учасникам війни в Україні. Причому претендентом може бути житель будь-якого російського регіону. Паралельно триває процес «конфіскації» нерухомості, що належить громадянам України. Примітно, що ще влітку 2024 року Аксьонов підкреслював, що «кримські землі мають виділятися кримчанам». У серпні все різко змінилося, і тому є кілька причин. Спробую зупинитися на частині з них.
Передісторія або політика заміщення населення
Російська Федерація вже до кінця 2014 року почала процес заміщення населення півострова. Йшлося про запуск кількох федеральних програм. Серед яких можна відзначити:
1. Будівництво службового житла військовослужбовцям, яких переводять на півострів.
2. Програма «військової іпотеки», кредити за пільговими ставками, які дозволяли військовослужбовцям побудувати власне житло. Пізніше її поширили на вторинний ринок (у Криму це сталося у 2017), а у 2019 змінили критерії участі, суттєво розширивши перелік категорій громадян, які можуть претендувати на кредитну лінію.
3. Програма переселення військових пенсіонерів (частково військова іпотека, але зазвичай виплати від Міноборони), до якої Крим включили вже 2015-го.
Завозилися ті, для кого нове місце ставало «подарунком долі»
4. Програма переселення громадян з регіонів крайньої півночі. Це, насамперед, стосувалося пенсіонерів. З 2014 до 2017 року, коли необхідно було «виправити» демографічну картину на півострові, ця держпрограма працювала досить активно. З 2019 до 2022 практично зупинилася (у Криму)
5. Виплата «підйомних» молодим фахівцям, які переїжджають до Криму. Йшлося насамперед про вчителів, медиків, управлінців.
Усе це разом дозволило вже за результатами 2016 року продемонструвати зростання населення на півострові порівняно з початком 2014 року. Тобто було не тільки компенсовано втрати від міграції громадян України, які не побажали залишатися в окупації, а й продемонстровано зростання. У реальності йшлося про стару імперську політику заміщення населення. З одного боку, велася робота з «витискання» нелояльних мешканців, з іншого завозилися ті, для кого нове місце життя ставало «подарунком долі». Або, в наших реаліях, «подарунком Путіна». До 2018 року можна було говорити про заміщення щонайменше 15−17% населення Криму. Причому більша частина тих, хто приїхав, сприймала переселення як різке поліпшення якості свого життя. З огляду на те, що значна частина тих, хто переїхав, — військові пенсіонери, Кремль створив передумови для надзвичайно активного опору поверненню півострова Україні. А паралельно загальна атмосфера «тиску» на проукраїнські настрої місцевих жителів.
Політика, зрештою, не нова — достатньо згадати «військові містечка» та виділення там квартир «відставникам», які СРСР активно будував у Західній Україні, Західній Білорусі та країнах Балтії.
Але будь-яка програма заміщення має свої обмеження. Надзвичайно швидкий приїзд «нових мешканців» може викликати опір тих, хто жив на цій території до приходу імперії (навіть якщо вони на нього чекали). Тому подібна політика має хвилеподібний характер. Після першої хвилі пауза. Потім, через кілька років, друга хвиля. У Криму відбувалося те ж саме. Пауза почалася на рубежі 2020 року. Кремль і місцева влада ефективно використовували тему пандемії. Фактично (за винятком управлінців) було взято паузу. Фінансування з Федерального бюджету обмежилося деякими категоріями працівників ФСБ, МВС, слідчого комітету та управлінцями. Для Кримської «влади» така ситуація сприймалася позитивно. З одного боку, навіть якщо йшлося про конфісковану нерухомість, її реалізація здійснювалася «за живі гроші». З іншого — для місцевих жителів почала розігруватися політична п'єса про «захист Криму і кримчан від напливу чужинців».
Війна, земля і демографія
З 2023 року в Криму почали говорити про виділення землі «учасникам СВО». Що, з одного боку, повторювало політику низки інших суб'єктів федерації, а з іншого, з огляду на вартість землі, дозволяло економити на виплаті «підйомних». Йдеться про гроші, які (особливо у 2024 році) місцеві бюджети виплачують громадянам, які підписали контракт із МО РФ. У Криму власних грошей було мало (пам’ятаємо «денег нет, но вы держитесь»), а виплати по 2 млн російських рублів на Кубані змушували місцевих потенційних «контрактників» ставити незручні запитання Аксьонову і його оточенню. Вихід було знайдено в наданні земельних ділянок, зокрема недалеко від моря. Так, наприклад, у травні 2024 року місцеві ЗМІ рапортували про виділення землі під ділянки для більш ніж 600 учасників російсько-української війни. Важлива деталь: земля роздавалася в поселенні Штормове на західному березі Криму. При цьому окремо підкреслювалося, що претендувати на таку нерухомість можуть лише жителі півострова.
Але тут сталося — втрутилися закони демографії. Якщо ти 10 років тому активно фінансував переселення пенсіонерів, логічно очікувати, що ця категорія осіб рано чи пізно почне вмирати. Тобто статистика почала фіксувати колосальне зростання смертності на півострові. Де до «власне кримських пенсіонерів», убитих на війні, додалися недавні переселенці. Це наклалося на зменшення кількості укладених шлюбів і народжуваності (що логічно для півострова, зачепленого війною). У результаті Кримстат гордо відрапортував, що за сім місяців 2024 року чисельність населення в Криму зменшилася на 7,6 тис. осіб. При цьому народилося лише 8927 дітей, а померло 16500 осіб. А з огляду на вікову структуру (за даними Росстату на січень 2022 року в Криму було майже 0,5 млн осіб, старших за працездатний вік, або 25,5% населення. Для порівняння, середньоросійський показник 23%, а по Криму і Севастополю йде істотне спотворення даних за рахунок військовослужбовців (особливо строковиків). Тобто реальна структура (постійних жителів) ще гірша.
Необхідна нова корекція структури населення. Тобто нова хвиля міграції.
І тут накладається ще один фактор — необхідність збільшення масштабів рекрутингу для участі у війні. При цьому в багатьох регіонах уже досягли «стелі» з виплат «підйомних». Так, наприклад, у Ставропольському краї фіксували відтік механізаторів із сільського господарства. Йшли танкістами. Розуміючи, що можуть бути вбитими, але отримуючи лише «підйомними» більше, ніж вони заробляли за кілька років. Порівняйте — медіанна заробітна плата в Ставрополі на початку 2024 року становила 23,6 тисяч рублів, підйомні найманцю за контракт з МО РФ — 1 млн 600 тис. рублів (+100… 400 тисяч від влади свого поселення). Тобто людина отримувала п’ятирічну зарплату за підписання контракту.
Вихід — роздача «дорогої і бажаної» кримської землі. Отримати ділянку «на березі моря» для жителя віддаленого російського регіону є привабливою перспективою.
Але ж була ж політика Аксьонова «захисту кримчан». Була, та закінчилася. Уже в серпні 2024 року заступниця голови «Ради Міністрів» Криму Ганна Анюхіна заявила журналістам, що на ділянки в Криму можуть претендувати особи, які підписали контракт із МО РФ, незалежно від місця їхнього проживання. Відповідні норми «законів» на півострові були оперативно змінені. Трохи пізніше Аксьонов підтвердив цю інформацію. А вже наприкінці вересня про таку можливість було заявлено як про специфіку політики «місцевої влади».
І тут варто зупинитися на цікавому аспекті. Ще на початку 2024 року земля в Криму виділялася тим, хто вже пройшов «СВО». Тобто повоював певний час. Зараз кримські землі йдуть як частина «підйомних», замінюючи собою грошові виплати. Звісно, не для всіх, а для цінних фахівців, дефіцит яких відчуває російська армія. Але в масштабах Криму може йтися про 20−30 тисяч осіб на рік. Що дуже і дуже багато.
Таким чином, Кремль, з одного боку, економить гроші, з іншого, продовжує політику заміщення населення в Криму, стимулюючи переселення туди найбільш вороже налаштованих по відношенню до України осіб.
Враховуючи, що кількість кримських земель обмежена, є висока ймовірність початку подібної політики на окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей. Крім отримання груп лояльного населення у цих регіонах, Кремль створює додаткові важелі утримання контролю (або дестабілізації ситуації) на випадок необхідності залишити ці території.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV