Читайте NV у Google
Які чинники створюють можливості для початку розмови про заморожування війни із зовсім інших позицій? Так зване вікно можливостей
Це буде дещо неприємний текст.
З одного боку, українські удари по РФ справді стали великою проблемою для Кремля. Де:
— удари по нафтогазовому комплексу спричинили дефіцит пального, зокрема під час збирання врожаю. Це, безперечно, позначиться на позиціях Росії на світовому ринку продовольства у 2027 році. До цього також варто додати ситуацію з Азовським морем, що створює проблеми з вивезенням зерна.
— удари по маркетплейсах зачепили малий і середній бізнес у великих і середніх містах. Це важливо, оскільки громадяни РФ починають відчувати війну: електронна комерція — це, зрештою, майже 20% роздрібної торгівлі. Це удар по цивільній сфері, що є болісним для Путіна напередодні єдиного дня голосування.
— Крим — це окрема історія: острів так острів. Це вже політична проблема для РФ, а також джерело зростання конфліктності між жителями півострова й власне Росією (хто пам’ятає кінець 1990-х, той зрозуміє суть «ревнощів» до тих, хто приїхав здалеку купувати «твій» дефіцитний товар).
Я свідомо не торкаюся подій на фронті. Просто перелічені вище чинники створюють можливості для початку розмови про заморожування конфлікту з геть інших позицій. Це так зване «вікно можливостей», коли зовнішні партнери інакше сприймають спроможність України. При цьому пік впливу (за умови продовження атак) припаде на початок осені — принаймні щодо нафтового комплексу. Згодом запрацює імпорт і ввімкнуться в роботу «чайники» (малі НПЗ), що допоможе частково вирішити проблему.
Пік впливу припаде на початок осені
На перший погляд, за таких умов Лавров летить просто «просити» про тиск США щодо заморожування війни в Україні. Але тут є одна деталь — логіка російських ударів. І це питання насамперед не Києва. Росія має власну логіку ударів по українській території, пік яких також припаде на початок осені. У чому суть? Розгляньмо все по порядку.
1. Одеса та порти. Дивимося дані про повітряні тривоги. РФ намагається щодня завдавати ударів по портах Одеської області. Останні три тижні вона активно атакує судна на рейді. Мета — зупинити роботу портів. Тобто позбавити Україну можливості вести морську торгівлю через власну територію. Саме в період вивезення врожаю.
2. Але якщо порти не працюють — працює залізниця. Тут ми бачимо другу складову російської логіки. Атаки спрямовані не стільки й не лише на залізничну інфраструктуру, скільки на локомотиви. Їх неможливо швидко замінити. Та й у партнерів не попросиш — хоча б через різну ширину залізничної колії. А в країнах Балтії (єдиних, де діє такий самий стандарт) їх не так уже й багато.
Простіше кажучи, РФ намагається ускладнити українську логістику з вивезення зерна та олії — і це напередодні нового врожаю. Адже в разі зупинки портів вантажопотоки переорієнтуються на залізницю. Проте тут виникають питання щодо напрямків перевезень, функціонування «сухих портів» (з огляду на різну ширину залізничної колії та потребу в перевантаженні) і пропускної спроможності. Якщо ж і на залізниці виникають проблеми (наприклад, дефіцит локомотивів), то експорт здійснюється автомобільним транспортом.
Але в будь-якому разі — на територію суміжних держав. І тут для нас найважливішим питанням є відносини із сусідами: Словаччиною, Угорщиною, Польщею, Румунією. Там Росія гратиме на підтримку та розпалювання будь-якого конфлікту.
Пік впливу російських ударів (судячи з логіки Кремля) — також початок-середина осені.
Тобто обидві сторони намагаються створити вигідні для себе умови для початку розмов про заморожування — орієнтовно на жовтень-листопад. Наголошую: саме для початку розмов.
І тут ми повертаємося до питання Лаврова. Для РФ украй вигідним залишається варіант, за якого США виступають єдиним посередником у таких переговорах. Зрештою, на «американському треку» Росія розраховує зберегти ініціативу. Адже, хоч як крути, з початку 2025 року ми де-факто обговорюємо «російські пропозиції» щодо заморожування конфлікту. Тобто плани й концепції, запропоновані Штатами на основі консультацій із Кремлем. (Як приклад наведу «28 пунктів», що згодом перетворилися на 20, «ультиматуми» Путіна щодо Донбасу тощо).
Однак наприкінці вересня відбудеться візит Сі Цзіньпіна до Вашингтона. І КНР прагне долучитися до переговорного процесу. Так само як і країни ЄС (які в цьому питанні виступають солідарно з Китаєм — погляньте на матеріали щодо результатів візиту Мерца до Пекіна).
Це вже нові умови, в яких Кремлю буде складно «продати» Трампу свою роль «партнера проти Китаю». Особливо коли йдеться про розвиток американсько-російської співпраці, а за столом присутні представники інших держав, «проти яких» намагаються домовитися двоє учасників процесу.
Тому першочергове завдання Лаврова полягає в тому, щоб зберегти саме американський напрям. Друге — у створенні картинки власних успіхів. Трамп реагує на інформацію про успішні операції. І для нас це плюс. Російський міністр спробує продемонструвати «успіхи росіян» і залякати майбутніми проблемами, серед яких — у межах старого переліку — постане й тема продовольчої безпеки.
Відповідно, для України завдання зводяться до підтримання комунікації зі США у вигідному для нас руслі, а також до використання теми продовольчої безпеки. При цьому цільовою аудиторією є країни, які намагаються демонструвати «нейтралітет». Необхідно показати, що дії РФ можуть створити проблеми для Африки та низки держав Азії — зокрема й для КНР.
Тому я сподіваюся, що, окрім українського запиту про скликання екстреного засідання Ради Безпеки ООН щодо атак на торговельні судна в Чорному морі (хоча тут, на жаль, РФ висуватиме аналогічні звинувачення на нашу адресу), важливою є комунікація з країнами Азії. Важливим етапом тут стане можливий візит міністра закордонних справ України до Китаю. До нього слід готуватися, зокрема, з урахуванням «продовольчого» порядку денного, а також обговорювати можливості функціонування нових транспортних коридорів після замороження війни та проблеми, що виникають унаслідок дій Росії.
Текст опубліковано з дозволу автора